— Мамо Вероніка це... Однокласниця, пам'ятаєш, у неї ще батько архітектор, Швець призвище в них.
— Добре. Похитала головою мати. Добре. Але не хотів би ти мені розповісти про те як ви балакали з нею про те як ти її любиш і який «Артем дурак»? Не замалий ти синку, га? Він хотів щось сказати але не вимовив ані слова. А на щоці в тебе що? А що я тобі казала, не виходити на вулицю бо як загубишся не знайдемо без телефону, тим більше нове місто і темінь. Ти, покараний, телефон тобі хоч і зробили але, три дні без телефону і ніяких гулянок. От роби собі що хочеш, читай книги там, чимось нормальним займи руки і думай про свою, Бероніку.
Давид нічого не сказав. Він кивнув і пішов до своєї кімнати. Головне що ця сварка була не довгою, і Цукерку не помітили. Він роздягнувся, розклав речі і виняв кицю. Поклав її на підвіконня де лежала якась тканина, і киця трохи захропіла. Він погладив її, та пішов на кухню. Він узяв тихенько в мами корму. Так, корму. У його новій школі на наступному тижні буде якесь свято учесть тварин. Корм він потім купе за свої гроші, А от живій Цукерці треба була їжа зараз. Мама навіть не помітить підміни. Він узяв мисочку оту де була водичка і насипав туди сухого корму. Має підійти, зобов'язано.
Заради цікавості він вирішив подивитися скільки коштує огляд домашнього улюбленця у Києві.
«Вартість первинного огляду домашнього улюбленця у ветеринарних клініках Києва зазвичай становить від 450 до 1200 гривень» прочитав напис на екрані маминого телефону юнак.
Тільки от, звідки мама дізналася про Вероніка і Артема? Давид вирішив уявити собі як це могло бути:
Богдан рятує мобільник хлопця, вмикає його для перевірки і заходить у вайбер*. Напевно зайшов перевірити чи працює і не зависає телефон і випадково побачив краєчком ока контакт "Нікусік" І може з цікавості вирішив прочитати один-два речення, а там і було написано про Артема. Потім міг подзвонити мамі, або татові і розповісти, А вони у свою чергу забрали телефон і перевірили слова знайомого.
Отак напевно і було, тож парубійко подумав що читає думки
* * *
До плеча Вероніки доторкнулася чиясь рука. Вона відсахнулася і подивилася наверх. Над нею стояло зухвале хлопичсько:
— хороший цуцик, хороший, він погладив її рукою по голівці.
— Я не цуцик! Крикнула дівчинка. Не чіпай мене! Вона штовхнула отого хлопця як Артема того... Першого дня. Зеленоволосий шпінґалет впав у купу коробок і заскрипів зубами своїм противним як болото голосом:
— Поганий гавкун! Іди звідси! Кучеряве страховисько!
Останнє слово стало поперек горла Вероніці. Але потім вона оговталась і змогла далі говорити.
— Це ти опудало карликове іди звідси, крикнула вона.
Хлопець зробив такий вираз обличчя ніби він ще той джентльмен з журналів але по його щоці потекла сльоза. — ТИ НЕ МАЄШ ПРАВА ТУТ ЗНАХОДИТИСЯ! крикнув він витираючи сльозу
Дівчина спокійно відповіла: — Я маю право тут знаходитися мене сюди впустили. - сказала вона а сама подумала «Йому десь років вісім»
Болотний голова (так Вероніка прозвала хлопця) розреготався. — Ха-ха і хто ж тебе впустив, собачко? Може ти сама сюди пролізла, знайшла десь собі ковдру і спиш?
Юнка згадала про сон. Їй справді дуже хотілося спати, тому вона коротко відповіла:
— Мене впустила продавчиня, іди собі.
Вона закрила очі и вкрилася укривалом. А до кімнати тихенько зайшла Ірина, тобто кравчиня. Вона вхопила багняну голову за комір і викинула враз отвір під стелею, тобто у вікно, але вид був чомусь не на зовні, а ніби ви валяїтесь на землі і дивитесь на вулицю, тобто знизу вгору.
Хлопчина легко проскочив і далі крізь віконце було видно лише як він драпає десь у темінь..
* * *
Від такої маячні гріх, або горіх... Не важливо, гріх або горіх не заснути. Хлопчик задрімав на столі, у себе. Зверху вмостилося кошенятко, Цукерка. А коли прокинувся уже був ранок. На підлозі акуратно лежав одяг. І записка. На ній було написано маминим почерком «Сину, ми з татом пішли у магазин, речі ось, сніданок на столі. Встигни на свій автобус, він на зупинку приходить о сьомій тридцять»
Мама рідко їздила з татом до магазину. Це може і перший раз за три місяці. Отже... Отже хлопчик залишився вдома сам. Треба було поспішати, бо вже шоста година ранку. Він пішов до ванної кімнати, почистив зуби і спився. Одягнув одяг. І узяв кошенятко на руки. Їй він налив водички у мисочку, а собі в кружку. На сніданок була якась картопля. Суха картопля. Ну добре, але Цукерку залишати саму вдома не можна було. А до школи не можна з тваринами.
Життя живої тваринки важливіше для Давида ніж якась школа. З нею він потім розбереться.
Він узяв портфель і обережно поклав туди кошенятко. Він трохи розстебнув блискавку щоби котик міг дихати. Цукерка почала мяукати, а хлопчик лише промовив:
— Мяукай зараз, щоб потім не мяукати.
Автобус уже чекав на нього. Юнак зайшов усередину і став посеред транспорту. Він подивився на всіх сидячих дітей. Тобто на одного. А точніше на одну. На останньому ряду сиділа лише одна дівчинка. Увесь автобус крім неї був порожній. Навіть водія не було. Давид ужахнувся. Дівчинці було з сили років шість, вона була бліда як зима. Уся бліда — шкіра, одяг волосся і навіть вії бліді. Очі були закрити але хлопець навіть дивитися на них не хотів. Він не сумнівався що очі у неї теж білі. Він заволав як різаний і хотів розвернутися і втекти від небезпеки але двері автобусі зачинилися. Він рушив з місця.
Серце шалено билося. Хлопчик навіть і не думав про школу він думав як йому швидко вибити вікна. Вікон не було. Замість них — порожня стіна транспорту. У портфелі хтось замурчав. Давид згадав про кицю. Руки тремтіли на шкірі вже давним-давно з'явилися сироти. Він обережно дістав Цукерку з портфелю і прижав до себе. Він лагідно попросив кошенятко: