Розділ 40

– Не знаю що ти зробив, чи намагався зробити, та твоя спроба повернула мені спогади. Я все пригадала. Алреку, я все пригадала… – В його міцних обіймах, у пам’яті спливли спогади їхньої першої зустрічі, спільних прогулянок, пропозиція руки й серця, пристрасних поцілунків й ніжних дотиків на шкірі. Тепер без зайвих сумнівів вона відчувала, що й справді там, де й повинна була бути від самого початку. Будь-які сумніви зникли, залишилось тільки відчуття, що тепер вона вдома. Фортеця на острові Даводс стала її рятівною шлюпкою у шторм, який захопив її життя, а Алрек пристанню, яку вже не хотілось покидати.

– Але як? Я все прорахував. Це повинно було подіяти. – Не вірив власним чуттям й чітко усвідомлював, що тепер не зможе відпустити. Він був безмежно щасливим знову пригортати її до свого тіла, та водночас усвідомлював, що його невдача раз й назавжди перекреслила можливість коханої жити нормальним життям, яке в неї було до його втручань. 

– Якби ти не намагався, та нічого б не вийшло. Тобі не відомо головного.

– Що ти маєш на увазі?  – Трішки відсторонився, не випускаючи її долонь зі своїх рук, щоб подивитись коханій у вічі.

– Я бачилась із янголом смерті й мені довелось укласти угоду, яка врятувала Майка й Ліззі й допомогла повернути Віртала сюди. А ще, ти тепер нічого не винен.

– Що він попросив натомість, Стелло? У таких угод непомірно висока ціна й інколи краще залишити все як є, ніж зв’язуватись із цими силами. – Стурбований голос чоловіка видавав його шалене хвилювання, адже він знав, чим довелось заплатити йому.

– Ти ж не зміг залишити все як є. Чому ж мене про це просиш? Я не могла дозволити рідним загинути, а тобі страждати й щоб мені це не коштувало, я б погодилась на це знову. – Без каплі сумнівів запевнила дівчина. Вона не жалкувала, що пішла на все це.

– Так, що ж ти пообіцяла йому? – Кінчиками пальців торкнувся її білосніжного обличчя й заціпенів в передчутті відповіді, яка лякала його своєю непередбаченістю.

– Не так вже й багато. Це того варте – накрила своєю долонькою його руку. – І я хочу, щоб ти знав, що не жалкую про прийняте рішення, адже воно подарувало нам ще один шанс, яким ми неодмінно скористаємось. – Після невеличкої паузи вона продовжила. – Ціною угоди була моя добровільна згода на те, щоб мій прекрасний сон ніколи не закінчувався. Якщо моя душа не покидатиме світу, в якому я переродилась – Майку й Ліззі не доведеться платити за це власними життями. Та разом з тим я тепер не зможу залишити цей світ. Попередні угоди неможливо скасувати, на них можна тільки вплинути – це слова янгола смерті. Моя душа вже почала шлях повернення у цей світ, з якого нема вороття. Мені потрібно навчитись балансувати на цій межі й ні в якому разі її не переступати. А твої відчайдушні спроби можуть змусити це зробити й тоді наслідки будуть непередбачуваними.  І тільки тепер, коли повернулись мої спогади, я усвідомлюю, що це радше не ціна, а подарунок долі. Я свідомо готова піти на все це, щоб бути з тобою, щоб повернути нам щастя, яке так підло відібрав Віртал. Ми заслуговуємо на це й зовсім не важливо, що для цього мені доведеться вийти із зони власного комфорту й навчитись чітко розмежовувати мою нову реальність.

 Він знову міцно пригорнув її до себе, вдихаючи її солодкий запах. Знав, що вона, поки що, недооцінює жертву на яку довелось піти, та це було її рішення, з яким він повинен змиритись. Він допоможе їй пройти увесь цей шлях, долаючи складності, пройде його разом з нею, захищаючи від негараздів. Кожен його погляд, дотик й жест говорили саме про це, додаючи Стеллі сил у випробуванні на яке вона добровільно погодилась.

 Стелла й сама усвідомлювала всю складність прийнятого рішення, та спогади з минулого вселили в неї впевненість у його правильності. Принаймні тепер вона повернулась до чоловіка, якому віддала своє серце й зберегла ці почуття, долаючи час й простір.

– Можна тебе про щось попросити? – Підняла свою голову з його грудей.

– Що завгодно! – Без жодних заперечень погодився виконати будь-яке її бажання.

– Я хотіла б відвідати могилу батька. – Разом зі спогадами повернувся біль втрати, який Стелла хотіла заглушити тимчасовим поверненням до рідної домівки, з якої колись довелось втікати від Віртала. Тепер ворог не міг їй нашкодити, а бажання повернутись туди, де зовсім нещодавно була – брало гору. Адже попереднього разу вона не знала де похоронений її батько й не могла туди потрапити, а тепер відчувала гостру потребу в цьому.

– Звісно! Ми неодмінно туди навідаємось. Щоправда, доведеться зачекати повернення Відара.

– Дякую! Це для мене, справді, важливо. Я, наче, переповнена емоціями чаша. Спогади з мого нового життя накладаються на спогади з минулого й увесь цей наплив емоцій важко тримати в собі.

– Ми впораємось! Тепер я завжди буду поруч. – Алрек усвідомлював, що не тільки їй доведеться звикати відгороджувати одне своє життя від іншого, а і йому потрібно буде навчитись жити із цим. Все-таки, не так вже й легко усвідомлювати, що десь там, живе чоловік з яким доводиться ділити душу коханої. – Можна тебе також дещо запитати? – Поцікавився граф.

 Стелла з цікавістю глянула у його малахітові очі, в яких намагалась прочитати те, що він хотів запитати. В них спалахували смарагдові іскорки, наче, те, що він хотів почути від неї було для нього питанням життя й смерті.

– Минулого разу нам не вдалось провести церемонію вінчання…