Розділ 37

 Стелла прямувала за Октісом й досі не могла дозволити собі повірити, що Алреку вдалось вижити. Все було, наче уві сні. Затьмарений горем розум відмовлявся приймати нову правду, щоб вкотре ця правда не стала новою порцією пекельного душевного болю. Вона не пам’ятала як дійшла до двостулкових дубових дверей, біля яких зупинився герцог. Її серцебиття було наскільки гучним, що здавалось, відбивалось відлунням від холодних мурованих стін. А коли чоловік потягнув двері на себе й галантно запросив всередину, вона заціпеніла в проході. Боялась зробити наступний крок, щоб в черговий раз її крихітні паростки надії не викорінили з корінням, кинувши повільно помирати. Страх побачити там Віртала не покидав ні на секунду. Їй досі здавалось, що все це витівки її ворога, який тільки грає з нею, дозволяє повірити, щоб потім знищити, розтоптати, змусити страждати ще дужче.

– Стелло, вони справді за цими дверима – помітивши її зволікання й страх у блакитних, мокрих від сліз очах, запевнив чоловік.

 Дівчина кинула на нього швидкоплинний погляд й увійшла всередину світлої просторої зали, де спиною до неї стояв він. Алрек повільно й плавно розвернувся, зустрічаючись з остовпілою дівчиною, яка дивилась на нього, наче на примару. На її обличчі відбилося скільки емоцій, що будь-якої секунди вона могла просто не витримати емоційного перенавантаження й знепритомніти, не дочекавшись поки доторкнеться до нього, щоб переконатись, що це не марення й не якась магічна проєкція.

 Тільки коли вона опинилась у його міцних обіймах – дала волю почуттям й повірила, що все, що зараз відбувається реальне й зовсім не схоже на марення. Вона відчувала тепло його тіла, ніжність у його дотиках, щирість у словах, якими намагався заспокоїти. Він був, наче янгол, який прийшов, щоб витягти її з темної безодні відчаю й болю.

– Тепер все буде добре! Я тут з тобою. – Обережно погладжував по рудих локонах й тендітній спині, цілував у маківку, поки Стелла намагалась впоратись зі сльозами.

 У нього серце завмирало від усвідомлення, що знову довелось пережити його коханій. Знав не з чуток як важко змиритись із втратою, хотів зарадити її сльозам, та усвідомлював, що слова не допоможуть, що повинна виплеснути емоції й просто виплакатись у нього на грудях. А після, він зробить все, щоб вона була щасливою з ним чи без нього.

 Як же він довго чекав цієї миті. Мріяв пригорнути її до себе, відчути її дихання у себе на грудях. Серце розривалось, коли вона дивилась на нього посеред площі й усвідомлювала, що це кінець. Подібний погляд він вже бачив у дзеркалі, коли втратив її, коли ледь не зійшов з розуму від горя й безвиході. Так виглядала людина, яка втратила останні надії, душа якої повільно помирала всередині.

 Стелла не стала більше чекати, вона повільно підняла свою голову з його грудей й потягнулась за поцілунком, в який намагалась вкласти все, що відчувала до цього чоловіка. Солоні від сліз губи ніжно торкнулись його, змушуючи без вагань відповісти на яскравий прояв справжнього кохання. Він цілував її спочатку ніжно й обережно, а потім вимогливо й пристрасно, наче чекав цього все своє життя. Цей поцілунок був іншим, особливим. Дівчина не думала про минуле чи майбутнє, вона жила, жила просто тут і зараз, насолоджуючись моментом. Цим поцілунком, вона доводила собі, що навчиться жити, відокремлюючи два, абсолютно різні свої життя, адже тепер просто не зможе попрощатись із ним назавжди, навіть якби мала шанс повернути все на свої місця.

 – Якщо мене не підводить пам’ять, стояти біля входу вважається нетактовним – не втратив можливості вкотре споганити такий зворушливий момент Лейф, котрий стояв неподалік у компанії Відара, за що інший боляче пнув його у спину.

– Відколи ти став ярим прихильником етикету? – Уїдливо кинув Алрек, на силу змусивши себе відірватись від губ коханої.

– З того моменту, як король Зоргорн запропонував мені очолити його флот.

– Це було не зовсім так – криво посміхнувся Октіс. – Зоргорн поставив Лейфа перед непростим вибором: Або він понесе покарання за законами Девелорта й  відповість за скоєні злочини, а його «Місячну примару» виставлять на аукціон, або він присягне йому на вірність й служитиме короні. Його вміння  й лідерські якості згодяться у морі.

– А як же «Місячна примара»? – Прошепотіла Стелла, адже знала, що для нього значить цей корабель.

– Зоргорн запевнив, що припинить переслідування, та з набігами доведеться покінчити й зайнятись іншим видом діяльності, який приноситиме прибуток, щоб його люди могли чесною працею заробити собі на проживання. А у вільний від служби час, він матиме можливість повертатись на борт «Місячної примари» й бачитись із командою.

– Лейф впорається – впевнено додав Відар, який був надзвичайно щасливим, що все закінчилось саме так. – Доля подарувала цьому зухвалому пірату ще один шанс все виправити й надолужити втрачене. Сподіваюсь він зрештою зрозуміє, що ми не бажаємо йому зла й готові залишити всі непорозуміння далеко позаду. Своїм вчинком він довів, що по праву заслуговує називатись Лейфом ван Деборном.

– Звучить непогано. – Посміхнувся Лейф, помітивши як округлились очі іншого новоспеченого брата.

  Алрек вирішив довго не затримуватись в Озарісі й уже ближче до вечора, вони відчалили від берегів королівського палацу, залишаючи позаду невизначеність й страх, а ще ворога, який дорого заплатив за власні гріхи й став однією з тіней, до яких неухильно прислуховувався протягом свого життя. Він був страченим за наказом короля того ж дня. Стеллі було важко прийняти, що у цьому світі так просто розпоряджаються людським життям, та якби він залишився живим, зараз вона б оплакувала Алрека.