Розділ 36

  Віртал стояв біля короля Зоргорна із тріумфальною усмішкою, вичікуючи наближення Стелли й Октіса. Відстань між колишньою проблемою і її швидким рішенням невпинно скорочувалась, наближаючи його до цілі. Після побаченого на власні очі, володар Девелорта був не на жарт розлючений на свого брата й це було тільки на руку їх ворогу, котрий вигідно скористався ситуацією.

– Що все це означає, Октісе? Ти увесь цей час, поки я намагаюсь відшукати кляту відьму по всьому королівстві - переховуєш її у моєму гаремі? – Не тямлячись від гніву, гаркнув монарх, даючи команду своїм воїнам, котрі направились до стривоженої Стелли.

– Ти помиляєшся, ця дівчина ніяка не відьма – Октіс став перед нею, загороджуючи її своєю широкою спиною.

– Негайно відійди від неї, інакше накажу й тебе взяти під варту, – пригрозив Зоргорн, обурюючись такій зухвалій поведінці. Якби герцог не був його рідним братом – наказав би його стратити на місці.

– Ваша світлосте, дозвольте мені все пояснити – Стелла спробувала привернула увагу на себе.

– На мене твоя чортівня не діє. Не варто марно тратити свої сили – гнівно кинув на неї секундний погляд.

– Зоргорне, ти вже давно знаходишся під дією подібної чортівні, та далі свого носа нічого не здатен побачити. Тебе використовують у власних цілях, маніпулюючи твоїми страхами. – Герцогу набридло, що його брат не помічає очевидного, тому він не скупився у висловлюваннях.

– Не смій так зі мною говорити! – Прогарчав, ледь стримуючи лють, яка тільки зростала з кожним новим словом.

– Хтось повинен відкрити тобі очі. Біля тебе знаходиться справжній зрадник, який справді заслуговує на покарання, а не ця невинна дівчина, котра стала жертвою його ігор.

– Дай вгадаю на якого зрадника ти натякаєш – саркастично вигнув свою смоляну брову король. – Навіть, якщо Віртал тобі не подобається, це не дає тобі права називати його зрадником. Ця відьма геть мізки тобі виїла.

– Дозволь їй розповісти власну історію й тоді роби висновки. Хіба можна судити людину не вислухавши обидві сторони? Ти король і повинен діяти за законами.

– Не варто слухати її нісенітниці, вона вигадає будь-що, щоб уникнути смерті. Я знаю її краще, ніж хотілося б. – Втрутився у розмову Віртал, усвідомлюючи, що розповідь дівчини не входила у його плани.

– Все-таки, Октіс має рацію. Яким я буду правителем, якщо не вислухаю її версію подій. – Він кивнув на Стеллу, даючи їй можливість розповісти власну історію, що дуже не сподобалось її супротивнику.

 В слова дівчини й справді важко було повірити. Якою потрібно бути людиною, щоб пожертвувати власною сім’єю заради бажання володіти іншою жінкою. Та й надприродні здібності, які приписували його вірному підданому звучали, наче повна нісенітниця. Невже вони вважають, що правитель усього Девелорта настільки недалекоглядний, щоб підпустити до себе людину, не перевіривши її минулого. У Віртала й справді була дружина й син, яких він дуже любив й втратив за прикрим збігом обставин, у пожежі. Все поселення твердило, що причиною лиха стала відьма, описи зовнішності котрої збігалися із дівчиною, яка стояла зараз перед ним.

– Гаразд. Твою історію я вислухав й тільки зайвий раз переконався, що люди готові піти на все, тільки б вислизнути із лап смерті. Та й чи годиться називати тебе людиною після того, що накоїла. Тобі вдалось обвести навколо пальця мого брата, та я не дозволю повторити це зі мною. Під варту її! – гукнув своїх воїнів, котрі одразу схопили Стеллу.

– Зоргорне, ти робиш величезну помилку. Можуть постраждати ні в чому невинні люди. Рід ван Деборнів довгі роки вірно служив короні.

– «Служив» – ось ключове слово, поки не почав переховувати відьму. Все я більше не бажаю повертатись до цієї теми. Він кивнув катам, котрі тільки чекали його знаку, щоб розпочати те, задля чого зібрався увесь цей натовп.

– Ні! Вони ні в чому не винні! Стратьте мене замість них на цій площі! – Крізь сльози, благала Стелла, падаючи на коліна. – Я зізнаюсь у всьому привселюдно, тільки зупиніть страту Алрека й Відара.

 Король з цікавістю глянув на дівчину, котру по обидва боки утримували вартові. Пасма смоляного волосся обрамляли його зосереджене обличчя, а темна борода додавала серйозності його образу. Її відчай важко було б зіграти. Вона справді готова була пожертвувати власним життям тільки б жили брати ван Деборни. Але для чого їй все це? – Роздумував Зоргорн, не озвучуючи власні роздуми в голос.

 Стелла пручалась, намагалась звільнитись від сталевої хватки воїнів, котрі волокли її до клітки, та марно. Вона використала свій останній шанс, не змогла переконати правителя у правдивості власних слів. Він її вислухав тільки через те, що цього вимагав закон, не більше. Від самого початку її спроби були приречені на крах й не варто було жити марними надіями. Вона тільки на секунду обернулась назад, щоб востаннє поглянути на Алрека, та її погляд заціпенів на знаряддях катів, які здійнялись над головами засуджених, а в наступну секунду площа зникла за кам’яними стінами фортеці, куди її силоміць потягнули.

  Перед очима досі стояло задоволене обличчя Віртала. Він отримав все чого хотів. Одним пострілом позбувся від суперника й провчив її, відбираючи у неї все. Стелла усвідомлювала, що він на цьому не зупиниться, та тепер це вже було неважливо. Щоб він не придумав – нічого страшнішого за смерть дорогої тобі людини бути не може. А саме це відбувалось зараз на площі під вигуки емоційно збудженого натовпу, який прагнув видовищ. Сльози з новою силою застеляли очі, котились по її щоках й маленькими кристаликами скочувались на сукню. Хотілось прокинутись вдома й більше ніколи сюди не повертатись. У цей момент вона щиро бажала, щоб сподівання Алрека втілились в реальність й вона все забула, наче жахливий сон. Та знала, що це не можливо, що змушена буде жити із цим до самої смерті. Їй вкотре довелось переживати біль втрати, та саме цей біль був найбільш нестерпним. Здавалось, що разом з Алреком помирала частина її душі. Боліла кожна клітинка тіла, обливалось кров’ю серце, хотілось кричати з відчаю, та сил на це вже не залишилось. Всією душею вона ненавиділа Лейфа, адже він не прийшов, зрадив їх усіх, вкотре довів, що в ньому не залишилось нічого людського. Він ганебно знехтував її довірою, кинув їх помирати.