Розділ 35

 У Стелли серце розривалось, коли покидала підземелля й поглядом прощалась з Алреком. Після розмови з нею він виглядав щасливим, наче отримав те, чого так прагнув. Його не лякала ймовірна смерть, яка йшла слідом, він перестав відчувати біль від ран на тілі, які продовжували рясно кровоточити. Її щире зізнання, наче магія, зцілювало його зранену душу. Він знову хотів жити й насолоджуватись кожною подарованою миттю, та зрозумів це надто пізно.

 Вона свято вірила, що не може все так закінчитись, тим паче янгол смерті обіцяв, що дорогі їй люди залишаться живими. Хоча чи стосувалось це Алрека тепер не могла сказати напевно. В голові лунали слова старого, в яких вона намагалась відшукати відповіді й прихований сенс: «А ти готова жертвувати, щоб захистити його? Щоб повернути йому кохання, якого він так прагне? Чи готова укласти нову угоду, яка дозволить зробити це для нього й зберегти життя твоїх рідних?»

 Майк повернувся, як і Ліззі, котру він допоміг відшукати після повернення живу й неушкоджену. Чи могли означати слова старця, що їй доведеться відпустити Алрека, жертвуючи почуттями до нього, адже щойно вона зізналась йому в коханні хоч і не відкрито, а саме цього він бажав понад усе в цьому світі. Вона вже підіймалась сходами, коли різко зупинилась і чимдуж кинулась назад до клітки. Не могла більше мовчати, не могла втратити його не сказавши ці заповітні три слова:

– Я тебе кохаю, Алреку! Завжди кохала. Якщо я зараз піду і не скажу цього ­– картатиму себе вічність. – Сльози капали з її обличчя. – Пробач, що не говорила тобі цього раніше. Це все так складно. Та тепер я відчуваю, що повинна це сказати.

– Я також тебе кохаю – він ніжно торкнувся її мокрого від сліз обличчя. – Тепер ти повинна йти! Щоб не сталося, знай, що я щасливий. Ти подарувала мені те, заради чого я готовий піти на все.

– Бувай, Алреку. – Вона спеціально не сказала «прощавай», адже прощаються надовго, а інколи – назавжди, а вона цього не хотіла.

– Бувай, Стелло.

  Алрек усвідомлював, що якщо його завтра стратять і з приходом смерті угода не втратить своєї сили, повертаючи її до нормального життя, на що він так сподівався, їй доведеться без кінця втікати від переслідувань Віртала й короля Зоргорна. Одна думка про це доводила до німого божевілля. Він не хотів для неї такої долі. Його дратувала власна безпорадність. Ще ніколи він не відчував себе наскільки немічним.

 Вона ще довго не могла змусити себе заплющити очі, завтрашній день лякав невідомістю, а коли їй вдалось заснути, прокинулась вдома вже по обіді. Майка поряд не виявилось. На душі було нестерпно важко. Гіркий осад після прощання залишався з нею навіть після пробудження. Тільки їй було відомо, що сподівання Алрека щодо анулювання угоди після його смерті були марними.

 Дівчина спустилась на кухню, звідки долинав запах свіжоспечених млинців й голоси Майка й Ліззі. Ця невимушена й затишна атмосфера викликала у неї сльози радості. Як же приємно було бачити свого коханого в хорошому настрої. Не зважаючи ні на що, він посміхався, знайшов в собі сили жити далі, залишаючи все жахіття позаду.

 Коли вони помітили Стеллу, Майк підійшов до неї й міцно пригорнув до себе. Йому не потрібно було пояснювати причину її сліз, він все відчував серцем.

– Тепер все буде добре! Ми отримали другий шанс й використаємо його з користю. Ти більше не будеш  плакати, тільки не зі мною.

– Я знаю, це сльози радості. Повірити важко, що нам вдалось.

– Нам допомагали янголи, по-іншому й бути не могло.

– Янголи? – підняла свою голову з його грудей й з цікавістю подивилась у янтарні очі.

– Янголи – охоронці, вони ж є у кожної людини, мій вказав мені дорогу й допоміг повернутись, сказав, що ти чекаєш на мене і я не можу просто піти.

 Стелла здогадалась про якого янгола говорив Майк. У неї не було можливості  розпитати Алрека як йому вдалось повернути її коханого, та слів чоловіка було достатньо, щоб усвідомити, що він доклав максимум зусиль, щоб виправити власні помилки й повернути їй щастя. Та чи буде щасливим сам? Чи отримає можливість насолодитись коханням сповна? Ці запитання випливали при згадці графа, котрому вдалось віднайти втрачену стежку до її серця.

 Приводячи власне помешкання до ладу, дівчина знайшла кулон, який використав Віртал. Вона тримала його на долоні й вагалась чи можна його знову носити й не хвилюватись про наслідки. Мініатюрна лисичка виблискувала в променях сонця, яке пробивалось крізь віконне скло. Зрештою, наважилась одягти собі на шию, адже не хотіла більше боятись принаймні тут, поряд з Майком. Її боротьба за власне щастя на цій стороні закінчилась, чого не можна було сказати про іншу. Та вона намагалась навчитись розділяти їх, щоб проживати, наче два окремих життя. Звісно, це було нелегко, та вона вірила, що з часом їй це вдасться. Вона віднайде своєрідний баланс, розділяючи далеке минуле й сьогодення.

 Майк поїхав забрати Орі від друзів, в яких цуценя жило, поки він був у лікарні, а Ліззі з чистою душею повернулась додому, залишаючи Стеллу в надійних руках. Тепер подруга могла не хвилюватись і була більш ніж впевнена, що найскладніші випробування залишились далеко позаду.

  Стелла знову засинала у пристрасних обіймах чоловіка, та хвилювання за Алрека не покидали ні на секунду. Вона боялась навіть подумати, що Лейф може не встигнути, або й того гірше – їх всіх зрадить, прирікаючи на смерть. Та ймовірність була аж надто високою. Цього пірата важко було назвати відповідальним й надійним, та все ж вона чомусь хотіла вірити, що глибоко всередині в ньому залишилось щось хороше. Він міг й справді вбити Айлу, за те, що вона допомагала їй, та не зробив цього. Відправив її разом із Джуром на острів, щоб захистити від переслідування. Хіба це не прояв доброти й піклування? – Міркувала дівчина. Відар також бачив в ньому просто ображеного на увесь світ молодика, котрий ще не встиг розтратити свою людяність. За маскою іронічного й зухвалого пірата ховалась інша сторона його душі й вона чекала свого часу, щоб проявити себе.