Розділ 34

  – Що тут відбувається? Куди ти тягнеш дівчину з гарему мого брата – Вийшов прямісінько їм на зустріч Октіс. Здавалось, що цієї ночі безсоння мучило не тільки Стеллу. Зустріч, якої вона остерігалась, тепер виявилась для неї справжнім порятунком.

– Вона намагалась втекти і я випадково натрапив на неї у коридорі. Ось хочу повернути її до інших дівчат. Варто покарати її за зухвалий вибрик й змінити охорону, адже попередня, судячи з усього, погано виконує свої обов’язки.

– За це не хвилюйся! Це вирішувати мені й Зоргорну, а не тобі! Я особисто підбирав людей для охорони. – Трохи грубо відповів герцог, вказуючи чоловіку його місце. – Далі я сам! Ходімо зі мною! – звернувся безпосередньо до Стелли, котру нелюд продовжував грубо утримувати проти волі.

  Віртала трясло від гніву, та він не міг піти проти волі герцога й змушений був підкоритись. Брат короля давно викликав в ньому тільки роздратування.

 Спостережливому Октісу не подобалось, що ця особа постійно крутиться біля монарха, намагаючись впливати на його рішення. Він, наче відчував фальш, який оповивав цю неоднозначну постать. Це напруження між чоловіками відчувала й Стелла, котра уважно спостерігала за тим, що відбувалось. Здавалось, що між ними спалахували блискавки й вібрувало повітря. І цим можна було скористатись. Та вона досі не знала як відреагує на слова ворога про її втечу герцог. В цей момент для нього все відійшло на задній план. Всю свою увагу він зосередив на об’єкті своєї неприязні.

– Ти також можеш бути вільним. Займись чимось корисним, а не чатуй на наложниць із гарему – Буркнув йому в спину Октіс, на що Віртал міцно стиснув руки в кулаки й зціпив зуби, намагаючись впоратись із нестерпним бажанням вп'ястись йому в горлянку.

 Герцог взявся супроводжувати дівчину, та на її превеликий подив й страх попрямували вони в протилежну сторону від опочивальні дівчат. Стало ніяково. Вона не знала чого очікувати далі й куди він її поведе. Серце калатало, наче божевільне. Не хотілось з однієї пастки потрапити одразу до іншої.

– Віртал розповідав правду? Ти справді намагалась втекти? – Прозвучав спокійний голос герцога у неї за спиною.

 Дівчина трохи розгубилась, адже не хотілось підставляти під удар охоронця, котрий провів її до Алрека. Вона якомога швидше намагалась обдумати свою відповідь, та це зайняло більше часу, ніж очікувалось. Її мовчанка затягнулась й Октіс сприйняв її за згоду.

– Тоді поясни мені, будь ласка, як тобі вдалось пройти повз охорону? – поставив наступне запитання, на яке виявилось відповісти ще важче. – Я так і думав. – Зробив поспішні висновки керуючись її розгубленістю на обличчі. – Втекти тобі б не вдалось без зайвої допомоги. Звідси випливає, що тебе з опочивальні вивели й охоронці про це знали. Є в мене одна здогадка. Якщо це справді так – тобі буде непереливки. Я чудово відчуваю коли мені брешуть, або щось не договорюють, тому тобі краще одразу зізнатись й не випробовувати мого терпіння.

  Вона зупинилась, усвідомивши, що швидше за все брату короля вдалось розгадати її маленьку таємницю. Й незабаром вона приєднається до Адрека й Відара. Та Октісу вдалось її здивувати. Його версія розвитку подій виявилась ще більш божевільною.

– Ти працюєш на Віртала? Він наказав тобі слідкувати за нами? Чи позбутись від мене? Клятий виродок давно намагається спекатись мене чужими руками. Відповідай! – Гарикнув герцог, притиснувши її до холодної стіни, вимагаючи негайної відповіді. Його обличчя спотворилось від гніву. Одна тільки думка, що цей клятий самозванець міг підіслати свою людину, щоб спекатись від нього, нав’язливою мухою кружляла довкола, змушуючи підозрювати кожного у цьому замку. А коли розпорядниця гарему, повідомила, що Стелла тут за сприяння Віртала, його здогадки тільки підтвердились. І ось зараз він побачив її в компанії свого недруга.

– Ні! – твердо запротестувала дівчина. Їй стало бридко від однієї тільки думки, що хтось може вважати її спільницею Віртала. – Все не так, як ви подумали, а з точністю навпаки. Я не менше вашого ненавиджу цю людину. Надто багато бід він приніс у моє життя.

– Що це означає? Те що ти тут – не випадковість й тобі не вдасться переконати мене в протилежному. Чи все-таки спробуєш?

– Не випадковість – визнала Стелла.

 Опиратись не було сенсу, адже її могли звинуватити у змозі з цим нелюдом, а це гірше за відьомство, яке їй приписували. – Я тут, щоб вивести Віртала на чисту воду. Він заплямував честь роду Деборнів, звинувативши їх у переховуванні відьми.

– Ця славнозвісна відьма бува, не ти? – Майже одразу здогадався Октіс. Гострота його мислення вражала.

 Стелла тільки винувато кивнула.

– Він віддав мене на суд віллам, а граф Алрек за підтримки Відара втрутився в процес, рятуючи від смерті. Віртал давно переслідує мене й намагається помститись за відмову належати йому. Він звинуватив мене у пожежі, яку спричинив власноруч.

– Чому ж ти досі не використала власні сили, щоб покарати кривдника? – З сарказмом поцікавився чоловік?

– А ви як думаєте? – З викликом подивилась в його сірі очі.

– Думаю, що на відьму ти не схожа. Не вірю я у всю цю чортівню! Зате мій брат більш ніж впевнений у їх існуванні й кинув на твої пошуки добру частину своїх воїнів.

– Віртал постарався. – З сумом у своїх блакитних очах констатувала Стелла. – Та в дечому король Зоргорн таки має рацію. У його близькому оточенні й справді є не звичайна людина.