Розділ 29

– Я вже виходжу! – намагалась зберігати спокій, щоб не видати себе раніше ніж це потрібно. Та її голос відчутно тремтів.

– Все добре, кохана? Чому ти зачинила двері? Не впустиш мене?  

– Пробач, я саме вийшла з ванни й мені стало прохолодно – швиденько витерла сльози й відчинила двері, впускаючи чоловіка.

– Я б міг тебе зігріти, – провів своєю долонею по її ключиці й хотів стягнути з неї рушник, та його увагу привернув кулон на рукомийнику.

 Стелла прослідкувала за його поглядом й в цю мить усвідомила, що використовував Віртал, щоб блокувати її мандрівки до Даводсу. Як же вона одразу не здогадалась?! – картала себе за неуважність. Чоловік взяв кулон й одягнув їй на шию. По його виразу обличчя важко було сказати чи не здогадався, що вона зустрічалась з Алреком.

– Так значно краще – посміхнувся й нахилився, щоб поцілувати.

 Стеллі довелось відповісти на поцілунок, щоб не викликати зайвих підозр. Та як можна зберігати спокій, усвідомлюючи, що цілує тебе зовсім не коханий, а ворог, який майстерно грає свою роль.

– Тепер може дозволиш мені одягтись? – видавила подобу посмішки, намагаючись спровадити чоловіка.

– В мене краща ідея. – Млосно прошепотів їй біля вушка, повільно стягуючи з неї рушник й міцно притиснув до свого тіла.

 Напруга зростала з кожною секундою. Його руки гуляли її тілом, змушуючи тремтіти від гніву й огиди. Стеллу окупувала паніка. Стало важко дихати. А він, наче спеціально не зводив свого погляду з її нажаханих очей, спостерігаючи за реакцією й смакуючи її відчуття. Вона мужньо трималась, змушуючи себе витримувати його дотики, які обпікали, наче полум’я, та віддатись ворогу, щоб переконати його, що ні про що не здогадується – було вище її сил.

 Все ще більше загострилось, коли він почав звільнятись від одягу. Його наміри були серйозними. З очей скотилась сльоза, яку Стеллі не вдалось втримати. Емоції виривались назовні. Віртал провів своїми пальцями по її тендітній шиї, а потім легким дотиком стер прозорий кристалик сльози з її гарячої щоки.

– Ти бачилась з Алреком? – Прошепотів на вушко від чого вона сіпнулась, та він не дозволив віддалитись. – Знаю, що бачилась! – Сам відповів на своє запитання, адже відчував її страх. – Так все добре починалось! Я майже увійшов в роль. – Вона знову сіпнулась, та його рука обхопила її шию. – Не варто опиратись!  

– Ти мав безліч шансів мене знищити. Чому тягнеш? Для чого вся ця вистава?

Його обличчя витягнулось у хижій посмішці. Він з нетерпінням очікував, щоб озвучити їй свої мотиви.

– Дурненька, я й не думав тебе вбивати. У мене був інший план й все йшло наче по маслу, поки ти не надумала зняти цей клятий кулон – гаркнув чоловік, а його пальці боляче вп’ялись у шкіру на шиї. – Не потрібно плакати! – іншою рукою він погладжував її мокре від сліз обличчя. – Я ж казав, що доберусь до тебе. А я ж тебе кохав й досі кохаю. – Завів у ступор своїм несподіваним зізнанням.

– Що?... Що ти верзеш? – Не вірила власним вухам. Як цей монстр міг носити в собі це світле почуття, тим паче до неї? Від самого початку він яскраво демонстрував тільки свою ненависть й бажання знищити.

– Заради тебе я пожертвував всім, не пожалів навіть власної сім’ї, а ти мені відмовила. Зухвале дівчисько вирішило втекти від мене, залишивши ні з чим. Моя люба Айлін… Бідненька зовсім нічого не пам’ятає.

– Але ж ти казав, що це я вбила їх, вони ж згоріли у пожежі. – Не могла стримати сліз, які продовжували заливати обличчя.

– Вони й справді згоріли у пожежі, яку влаштував я, щоб звинуватити тебе у відьомстві й повісити провину на твої тендітні плечики. Не думав, що все так обернеться, що постраждає моя сім’я, та все сталося як сталося. Звісно, я не бажав їм смерті, та твоя краса засліпила мене, змусила забути, що у мене вже є дружина й син. Я бажав тільки тебе. Рудоволосе дівчисько, котре заполонило усі мої думки. Спочатку мені довелось спекатися твого батечка, котрий відмовив мені тебе продати й стояв на моєму шляху. Довелось вигадати історію про мисливця, котрий став жертвою й інсценувати його загибель від лап звіра.

 Ти повинна була благати прощення й прийняти всі мої умови, адже ціле поселення бажало підсмажити тебе на вогнищі, а захистити було нікому. Ти залишилась сам на сам зі своїми бідами. Допомогти тобі міг тільки я, та натомість ти втекла якомога далі, свято вірячи, що я не кинусь навздогін. Як я міг так просто тебе відпустити після всього, чим довелось заплатити. Духи попереджали мене, що плата буде високою, та мені було байдуже, лиш би відчути твоє податливе тіло під собою. Ти, наче справжнісіньке поріддя темряви зачарувала мене, змусила йти за тобою, знищуючи все, що стояло в мене на дорозі.

 А коли я дізнався, що зв’язалась із графом острова Даводс – добряче заплатив дівці, котра повинна була підсипати отруту у їжу Алрека. Та за прикрим збігом обставин, вона дісталась тобі. Як же я лютував! Думав, що збожеволію. Та я недооцінив свого суперника, йому вдалось неможливе, він подарував мені другий шанс. Тепер я нарешті отримую те, чого бажав скільки часу й що кожного разу вислизало крізь мої пальці.

– Ти віддав мене на суд, хоч знав, що я не винна! Як це можна назвати коханням?! – Тепер все стало на свої місця. Виявилось, що не причетна до пожежі й смертей невинних, та й відьмою, схоже, ніколи не була. Та те, як легко він розповідав про втрату власної сім’ї, наводило ще більшого жаху. Він був, наче одержимий.