Розділ 27

– Тепер все залежить тільки від графа Алрека. Ми зробили все, що могли. – Констатував Ортіс, дбайливо укутуючи чоловіка ковдрою.

– Ми не можемо просто так все залишити! – Запротестувала Стелла, котра не готова була змиритись й просто чекати дива.

– У нас немає іншого вибору. Він не залишив його нам – Підтримав старого слугу Відар, прямуючи до виходу з опочивальні. – На відміну від мого брата я не вмію грати в кішки-мишки зі смертю – з неприхованим роздратуванням кинув чоловік.

 Стелла шумно вдихнула, окинувши поглядом непритомного Алрека. Відчувала свою вину, та усвідомлювала, що зробив би все це навіть без її допомоги. На душі стало нестерпно важко. Здавалось, що її біль тільки примножився в рази. Вона відчувала, що Відар злився не тільки на брата, а й на неї за те, що погодилась, дозволила навіть знаючи, що він ризикує власним життям. І він мав рацію. Дівчина й справді думала тільки про те як врятувати Майка, заплющуючи очі на можливі наслідки. Відар дав зрозуміти якою егоїсткою вона може бути. 

– Міс Стелло, якщо бажаєте, можете повертатись до своїх покоїв, я посиджу з графом. – Люб’язно запропонував Ортіс. – Коли він прокинеться, я повідомлю. Вам потрібно відпочити й набратись сил. Боюсь, що в такому стані допомогу доведеться надавати ще й вам.

– Дякую, та я хочу залишитись із графом. Не думаю, що мені стане легше на самоті.

– Як побажаєте. Не хвилюйтесь, він у нас надзвичайно сильний духом й неодмінно повернеться. Не варто лити сльози, це було його рішення і ви ніяк не могли вплинути на нього. Якщо наш Алрек щось задумав – він неодмінно це зробить, незважаючи ні на що. Мені невідомо всіх подробиць вашої історії, та я знаю цього до біса наполегливого юнака. – Посміхнувся Ортіс, намагаючись заспокоїти бідолашну на якій лиця не було.

 Впевненість чоловіка дарувала надії, адже кому не знати Алрека краще за вірного слугу, котрий живе поряд з народження.

– Я вже піду, ви знаєте де мене можна знайти. Вечерю скомандую принести сюди. Ви ж бідненька, мабуть, навіть не снідали.

– В обставинах, які склались – шматок в горло не лізе.

– Хіба ж ви хочете, щоб старий отримав доброї прочуханки від графа, котрий не пробачить вірному слузі таке ставлення до його коханої.

– Ще раз щиро дякую вам. – Ортіс будь-що намагався підтримати й хоч трішечки полегшити страждання Стелли.

Чоловік подарував їй ще одну приємну посмішку й покинув графські покої.

 Змусивши себе хоч трішки поїсти, вона прилягла біля Алрека. Температуру тіла їм все-таки вдалось трохи зрушити із мертвої точки, та він досі залишався холодним. Стелла водила своїми пальцями по його  обличчі, мріяла, що він зрештою розплющить свої очі й з лукавою посмішкою проговорить одну зі своїх іронічно-непристойних фраз, та він вперто мовчав.

 Їй залишалась невідомою доля Майка. Жага врятувати коханого там, забирала щось дороге для неї у цьому світі й навпаки. За все потрібно було дорого платити, як говорив чоловік. Якби все залежало тільки від неї, вона б зробила все, щоб вони були щасливими, щоб закінчилась боротьба Алрека й він віднайшов спокій своєї душі, щоб оклигав Майк й більше ніколи не розплачувався за помилки минулого, та усвідомлення власної немічності боляче тиснуло у скронях. 

 Яскраве сонячне проміння, яке лоскотало її обличчя й пробивалось навіть крізь заплющені повіки, змусило Стеллу кумедно зморщити свого носика й відвернутись в іншу сторону. Коли вона зрештою розплющила очі, побачила свого Майка, та разом з цим прийшло усвідомлення, що жодних позитивних змін не відбулось. Вона думала, що прокинеться в палаті під його ніжний погляд як це бувало до клятої трагедії, та життя – не казка, де персонажі завжди отримують те чого хочуть. Сувора реальність продовжувала випробовувати дівчину на міцність. Тепер їй нікуди було повертатись. Де б вона не прокинулась сьогодні – на неї очікують тільки страх й самотність. Могла тільки здогадуватись що відбувалось зараз з небайдужими для неї чоловіками.

 Здавалось, що за останні декілька днів виплакала увесь ліміт своїх сліз. Тепер вона часто задумувалась над запитанням: «А що ж буде далі?» Інколи було важко зрозуміти навіть власні почуття. Та дівчина твердо вирішила не забігати наперед, а трохи почекати, даючи собі можливість зібратись із силами. Обіцяла подрузі, що сьогодні поїде додому й трохи приведе себе в порядок. І Ліззі не забарилась. Натрапила на Стеллу у коридорі біля кавового автомата.

 Дівчина всього лиш на хвилинку забігла до палати, щоб прихопити речі й попрощатись із коханим. Вона нахилилась, щоб поцілувати його на прощання і відчула як його рука боляче зімкнулась навколо її зап’ястя. Серце закалатало, наче шалене з надією, що він нарешті повернувся, та його тіло несподівано охопили судоми, змушуючи Стеллу закричати від жаху. На шум прибігла Ліз, котра спробувала відтягнути подругу, даючи дорогу лікарям. Медики почали метушитись навколо ліжка Майка, а подруг змусили покинути палату.

 Стелла сповзла по стіні й сіла прямісінько на підлогу, б’ючись в істериці. Ліз намагалась допомогти, та її спроби були марними. Подруга ніяк не реагувала ні на вмовляння, ні на дотики чи навіть слова. Їх розділяла стіна відчаю, яка вибудувалась кам’яною фортецею навколо подруги. До такого розвитку подій не був готовим ніхто. Нестерпно боляче було бачити Стеллу в такому стані й усвідомлювати, що нічим не можеш зарадити. Таке важко прийняти й тим паче неможливо змиритись з думкою, що доля все вирішила за тебе.