Розділ 26

– Думала що від мене так легко втечеш, проігнорувавши мою щедру пропозицію? – холодний, наче лезо кинджала, голос Віртала викликав раптову хвилю тремтіння, яка зі швидкістю світла прокотилась дівочим тілом. – У мене всюди є свої люди.  Мені відомо що ви намагаєтесь зробити в цю хвилину і я вам не дозволю. Алрек затіяв небезпечну гру, недооцінивши свого суперника. Він єдиний, хто стоїть між нами. Незабаром я доберусь до тебе й він більше не стане мені на заваді.

 Стелла усвідомлювала, що повинна будь-що повернутись, щоб допомогти графу, та як це зробити навіть не здогадувалась. Віртал завжди був на крок попереду, змушуючи пошкодувати про прийняте рішення. Та картати себе було вже надто пізно.

– Як ти це робиш?! Чому переслідуєш мене?! Я нічого не пам’ятаю, тому не можу відчути муки совісті. Я навіть не пам’ятаю облич твоїх рідних. – Стелла не встигала обдумувати свої запитання, вони безперервним потоком лились із її вуст, наче через неї говорила зовсім інша людина. Розуміла, що цим тільки провокує ворога, та не могла зупинитись.

– Це вже неважливо! Одного разу я вже тебе знищив, зроблю це вдруге. І більше не буде того, хто зможе  повернути тебе до життя. Ти втратиш все, як в минулому втратив я.

– Звідки ти дізнався, що Алреку вдалось провести ритуал й повернути мене?!

– Вміння Алрека, які він поступово здобував, вивчаючи старовинні трактати вражають, та не можуть протистояти моїм, з якими я народився. Ця сила завжди була у моїй крові, я чув голоси із глибокого дитинства. Вони вели мене, наставляли, допомагали й оберігали. Йому не виграти у цій боротьбі. Він звичайний хлопчисько, котрий вирішив пограти в чарівника.

– Ним керує кохання, а тобою помста й ненависть. Його почуття зцілюють, а твої – руйнують, поступово знищують твою душу.

– А ти ніколи не ставила перед собою запитання: Чому я потопаю у ненависті? Не думала, що саме це, на твою думку, світле почуття породило мою жагу помсти. Хіба я не став ненавидіти, втративши найдорожче? Чи візьмемо для прикладу Алрека, котрий уклав угоду із самою смертю, прирікаючи тебе на страждання. Хіба не кохання зробило з нього монстра?

– Він принаймні намагається виправити власні помилки, ризикуючи життям, а що зробив ти? Чужими руками відібрав життя, змусив дівчину скоїти злочин, щоб задовольнити власне его. Скажи, тобі принесла полегшення моя смерть?

– Ти відібрала у мене найдорожче й заслуговувала на те, що отримала. – Прогарчав Віртал, котрому коштувало неабияких зусиль стримувати свою лють. Він змушений був тримати себе в руках, адже якщо втратить самовладання – дівчина прокинеться і його план провалиться. Звісно вона цього не знала, та поводила себе надто зухвало. В її очах не було страху, або вона майстерно його приховувала за маскою хоробрості й зухвалості.

 Завданням чоловіка було якомога довше протримати її на межі між двома світами, межі, де перетинається сон й дійсність. Не дозволити їй повернутись ні в одну із можливих реальностей.

– В цьому я з тобою згідна. Я заплатила за це власним життям. Та тоді я хоча б знала, що накоїла і за що розплачуюсь. Зараз я, наче заново народилась, не пам’ятаю навіть власного імені.

– Головне, що це пам’ятаю я й один тільки твій погляд пробуджує в мені ці спогади.

– Як все сталось? Хіба я не маю права знати за що розплачуюсь?  

– Ти – клята відьма, котра спалила рідне поселення!!! Ти поріддя темряви!!! Чудовисько, через яке постраждали невинні люди! Ти вбивця!!! І нею залишишся не зважаючи на те в якому зі світів переродишся. – Ричав, наче звір чоловік, обпікаючи своїм повним ненависті поглядом, а в наступну хвилину кинувся до дівчини, хапаючи її за горло.

 Всього тільки на секунду вона відчула його шорсткі й холодні пальці на своїй шиї, а потім різко розплющила очі біля східців у лабораторію Алрека. Не гаючи часу, спробувала швидко підвестись й кинулась до графа, котрий досі лежав посеред згаслих свічок. Її серце на мить зупинилось битись, не помітивши малахіту у нього на грудях. Невже вона спізнилась, невже втратила все?

 Стелла намагалась відшукати камінець, та його ніде не було. Боялась доторкнутись до графа, котрий не подавав видимих ознак життя. Його груди не здіймались, або охоплена страхом вона просто цього не бачила. Паніка, яка з кожною новою секундою тільки наростала тримала дівчину в стані заціпеніння й розгубленості. Зрештою, зібравши всю волю в кулак, нахилилась над Алреком й прислухалась до його серцебиття. Він був ще живим, та його серце ледь билось. Після цього кинулась до сходів, плутаючись у довгих спідницях. Мабуть, вперше за все своє життя вона бігла так швидко.

Не знала де був Відар, тому чимдуж кинулась до замку. Там був Ортіс, котрому частенько доводилось приводити до тями господаря. На її крики вибіг не тільки слуга, а й брат Алрека. Стеллі не довелось нічого пояснювати, чоловіки все зрозуміли по її охопленому панікою обличчі.

– Я ж попереджав! – Гарикнув Відар й першим кинувся на допомогу. Він схилився над братом, котрий був холодним, наче льодяна брила. Без малахіту дія настою також зійшла нанівець. Температура тіла почала різко падати.

– Я не можу знайти каменю! – Крізь сльози кричала дівчина – Про план Алрека було відомо Вірталу. Він спробував нам перешкодити. Я бачила його знову, коли знепритомніла. Я повинна була залишатись біля Алрека, щоб слідкувати за малахітом, а коли прийшла до тями – каменю вже не було.