Розділ 25

 Стелла прийшла до тями на лікарняному ліжку в незнайомому приміщенні з білосніжною стелею та стінами. Спочатку подумала, що у палаті з Майком, та окинувши все довкола своїм розгубленим поглядом, її раптово охопила паніка. Від її тіла йшли тоненькі трубки й датчики, під’єднані до комп’ютера за яким сидів лікар. Він не зводив свого зосередженого погляду з монітора. Від хвилювання й усвідомлення де знаходиться серце ледь не вистрибнуло з грудей.

– Що сталось? Де я? – хрипким голосом поцікавилась дівчина намагаючись підвестись на ліктях.

– Спокійніше. Не потрібно робити різких рухів. Ви знепритомніли. – Повідомив чоловік.

– Де Ліз? Що це за місце? – Намагалась звільнитись від павутиння із тоненьких трубочок.

– Ваша подруга очікує на вас за дверима кабінету. Ви неабияк її злякали.

– Що ви зі мною робите? Що все це означає? – не могла вгамувати роздратування, яке раптово зароджувалось у ній. – Я не давала дозволу на лікування.

– Це ще не лікування, а звичайна діагностика. Ваша подруга дала згоду на обслідування. Ви ж усвідомлюєте, що такі симптоми можуть бути тривожним дзвіночком більш серйозних проблем. Ваш чоловік ще до нещасного випадку дзвонив мені й розповідав про те, що відбувається з вами.

 При згадці про Майка її тілом пройшла хвиля тремтіння.

– Мені вже час. Мій чоловік зараз в лікарні й потребує моєї присутності. Зніміть все це з мене негайно! – суворо скомандувала.

Лікар закликав Ліз, котра кинулась до розгубленої подруги.

– Як же ти мене налякала! – Міцно обійняла Стеллу. – Я змушена була дати свою згоду. Знаю, що злишся на мене, та я так хвилювалась. Це вже не смішно, подруго! З цим потрібно щось робити. А якби ти знепритомніла десь посеред дороги?! Що якби мене не виявилось поруч?

 Стелла намагалась пригадати чи не поверталась вона у Даводс, та все було, наче в густому тумані. Вона боялась навіть подумати чим би все закінчилось якби не прийшла до тями вчасно й лікар назначив лікування. Її відчайдушна спроба повернути коханого з грюкотом провалилася б. Дівчина запевнила Ліззі, що неодмінно навідається до клініки після одужання Майка. Серце досі шалено калатало від хвилювання й поганого передчуття, яке її переслідувало відколи вона переступила поріг дослідницького центру. Вони поспішили повернутись, адже їх візит непередбачено затягнувся, що змусило Стеллу неабияк нервувати.

 На щастя стан Майка не погіршився й на превеликий жаль жодних покращень також не відбулось. Його стан був стабільно важким. Це лякало й водночас давало надію. Вона вірила, що Алрек зможе допомогти й, мабуть, вперше за довгий проміжок часу з нетерпінням очікувала настання ночі. Ця ніч повинна була стати вирішальною в долі її коханого.

 Прокидатись в каюті Алрека останнім часом стало для неї звичною справою. Вона засинала під пильний погляд графа, а коли розплющувала очі – його вже не було. Стелла повільно піднялась із ліжка й вийшла на палубу. Корабель саме причалив до берегів острова як й запевняв граф. Якби не намагалась заперечити, та повернення сюди дарувало відчуття спокою і якогось затишку. Тут навіть повітря здавалось солодшим. Складалось таке враження, що всі її відчуття з минулого залишались з нею досі.

– Алрека виглядаєш? – з’явився позаду Лейф.

– Не твоя справа! – роздратовано кинула навіть не обертаючись.

– Як не виховано! – скривився, наче від головного болю. – А я міг би розповісти багато цікавого! Ти ж все проспала. Але якщо тобі не цікаво… – Він показово обернувся й вдав, що хоче йти.

– Лейфе! – гарикнула Стелла.

– Я знав, що ти не відмовишся від свіжих новин з вуст самого капітана непереможної «Місячної примари». – Його обличчя розтягнулось в задоволеній посмішці. Він завжди отримував те, що хотів. Ось і цього разу до нестями бажав поділитись з нею власними спостереженнями.

– Не тягни кота за хвіст! Говори! Тобі ж самому не терпиться. Що такого відбулось поки я спала і де всі? – Спрямувала на нього свій розсерджений погляд.

– Не повіриш, та вдосвіта між моїми братцями виник справжнісінький конфлікт. Я ледь ромом не захлинувся. Я ще не бачив Відара таким розлюченим. Мені невідомо про що вони так запекло сперечались, та вперше за довгий проміжок часу я спостерігав власними очима таку захопливу сутичку в якій не брав безпосередньої участі. – З усмішкою дивився на зблідлу дівчину.  – Звісно до мордобою не дійшло, та мене все ж таки потішили.

– Ти справді такий ідіот, чи тільки уперто намагаєшся виставити себе не в найкращому світлі?

– Обережніше у висловлюваннях. Зараз тут нема кому тебе захистити – прошипів пірат.

– Якщо торкнешся до мене більше ніколи не побачиш свою «Місячну примару» – пригрозила, змушуючи Лейфа зціпити зуби від гніву.

– Сподіваюсь мої брати позабивають один одного й тоді я доберусь до тебе. 

– Не тішся марними надіями! Доля не стане до тебе такою прихильною. – Різко обірвала його спроби залякування.

 Стелла чимдуж кинулась до замку. Здогадувалась, що могло так розлютити Відара. І вона прекрасно розуміла чоловіка. Алрек був його братом й почути від нього, що ризикуватиме власним життям, щоб врятувати незнайомця з іншої реальності звучало як справжнісінька нісенітниця. Дівчина й так сумнівалась у правильності їх спільного рішення, а Відар  міг ускладнити все ще більше. Знала, що знайде їх у лабораторії й не помилилась, зіштовхнувшись на порозі із розлюченим Відаром. Він всього лиш на секунду затримав свій погляд на ній й покинув приміщення. Погляд яким її окинув змусив мимоволі пошкодувати про своє рішення. Відчай в очах чоловіка поєднувався із болем й гнівом. Не залишалось жодних сумнівів, що йому стало відомо про їх план.