Розділ 23

– Що ти верзеш?! Я щойно з твоєї каюти, вона спала поряд. – Вп’явся своїм здивованим поглядом Лейф. – Може вийшла по потребі, а ти паніку сієш.

– Я скрізь шукала. Її ніде нема. – Заперечно помотала головою. – Вона просто щезла! – зі схвильованим виразом обличчя дивилась на заціпенілих від несподіванки чоловіків. Увесь конфлікт на палубі зійшов нанівець, переключаючи увагу на дівчину.

– Люди так просто не щезають! Не верзи дурниць, Айло. Що перегрілась на сонці?! – Не вгамовувався Лейф, дивлячись на свою рабиню, наче на божевільну.

 Відар й Алрек не стали чекати закінчення їх емоційного діалогу й поспішили на пошуки зниклої. Чомусь вони одразу повірили Айлі і їх не довелось довго вмовляти. Стелли справді ніде не було. Вони оглянули каюту рабині, Алрека й ту, що була виділена для неї. Коли їх пошуки не принесли бажаних результатів, ретельно обшукали кожен закуток фрегата.

– Не могла вона розчинитись у повітрі – озвучив свої міркування приголомшений Відар. – Ми ж на кораблі серед відкритого океану!

– Якщо не вирішила покінчити з усім раз й назавжди – здавалось, що кожне слово граф острова Даводс вимовляв з нестерпним болем. Він боявся навіть подумати, що в черговий раз може побачити її бездиханне тіло. 

 Вони кинулись до борту корабля, пильно оглядаючи води довкола, та темрява все майстерно приховувала. Відар наказав принести ліхтарі й просвітити кожен сантиметр, та спрямувавши свій зосереджений погляд у далечінь, в місце куди місячне сяйво освічувало океан, помітив шлюпку.

– Вона геть з глузду з’їхала?! Вночі посеред моря їй не вижити. Замерзне до бісової матері! Чим вона тільки думала?! – Не міг зрозуміти й тим паче пояснити її витівки Відар.

– Емоціями – констатував Алрек. – Я розповів їй про ритуал. Тепер вона мене ненавидить. Стелла скористалась нашою сутичкою з Лейфом, яка відвернула всю увагу екіпажу. – Насправді чоловік нетямився від щастя. Знати, що вона жива стало для нього благодатним полегшенням. Він не осуджував її, адже розумів чому так вчинила.

– Потрібно її наздогнати й повернути! – скомандував Відар.

– Я це зроблю – вклинився між ними Лейф. – Приготуйте мені шлюпку, далеко їй не втекти! Люблю нічні полювання!

– Не думаю, що це хороша ідея – впевнено заперечив власник фрегата.

– А що краще, щоб її повернув той від кого вона намагається втекти? – пірат спрямував свій погляд на свого затятого недруга.

– Краще не пхай свого носа у мої справи – прошипів у відповідь об’єкт його неприязні.

– Вгамуйтесь обоє! В цьому він має рацію, Алреку. Ти ж не хочеш, щоб вона утнула чергову дурницю при твоїй появі. Їй потрібен час на роздуми.

 Стелла щодуху гребла якомога далі від корабля, поки чергова сутичка між піратом й графом острова Даводс відвертала увагу екіпажу. Якщо це взагалі можна було назвати греблею. Пов’язки на руках знову просочились свіжою кров’ю. Вона стогнала від нестерпного болю, якого завдавали невмілі рухи веслами. Всього декілька годин тому вона не могла втримати навіть крихітної пляшечки, а тепер відчайдушно намагалась боротись з пекельними відчуттями. Чітко усвідомлювала, що повинна це зробити, що повинна врятувати Майка, навіть якщо доведеться обмінятись з ним місцями. Вона бачила перед собою ціль, яка змушувала крізь сльози долати власне пекло.

 Повернутись додому не вдалось. Як тільки зімкнула свої очі – перед нею виник образ оскаженілого від люті Віртала. Це не було схожим на марення чи сон, тим паче якби заснула – прокинулась би у лікарняній палаті поряд з непритомним коханим. Це було щось інше, невідоме їй досі. Якби не переконувало внутрішнє чуття, вона все ж намагалась списати моторошні образи на власні страхи, які втілились у це жахіття.

 Він скомандував викрасти шлюпку, яка, дивним чином, була вже спущена біля трапу, що змушувало повірити у власні відчуття, залишаючи позаду сумніви. Віртал наказав плисти йому на зустріч, запевняв, що вже близько. Суворо пригрозив за непослух. Якщо не виконає його бажання – заплатить душею Майка, котра зараз у його владі. Недруг назвав її коханого на ім’я. Це насторожувало, змушувало діяти емоціями, відкинувши будь-які вагання. Знала, що все це може виявитись пасткою, щоб повернути свою жертву й завершити розпочате, та не могла просто проігнорувати його слова. Якщо через неї Майк втратить останній шанс на життя – не пробачить собі ніколи. Вже краще смерть, ніж втрата сенсу всього життя. Сподівалась, що її зникнення не помітять, до світанку, адже бачила як до каюти Айли напередодні навідувався Лейф.

 Тільки коли шлюпка переслідувача вийшла з тіні корабля, Стелла усвідомила, що її план провалився. Її помітили швидше, ніж очікувалось.

– Ні…, ні…!!! Не так все повинно було бути! – тараторила, наче божевільна. Усвідомлювала, що її наздоженуть в лічені хвилини й повернуть на корабель. Вона не могла дозволити стати їй на заваді, коли від цього залежало життя коханого.

 Коли переслідувач наблизився на небезпечно близьку відстань, Стелла зустрілась з усміхненим обличчям зухвалого Лейфа. «Знову цей клятий пірат – подумки вилаялась».

– Далеко зібралась? Можу скласти тобі компанію. Ти ж знаєш, що зі мною не засумуєш. – Нахабно перебрався до неї, розкинувшись навпроти. Свіжі побої на обличчі зовсім його не бентежили. Він поводив себе, наче господар життя, упиваючись її невдалою спробою.