Розділ 19

 Сюди увійшов ще один кремезний чоловік, котрий схожий був на місцевого вишибалу. Він взяв невеличкий кинджал й підійшов до зляканої Стелли.

– Що ви задумали? – крізь сльози прошепотіла дівчина.

– Перша стадія очищення дозволяє звільнити твою душу від зла. Позбуваючись мітки, ми даруємо тобі шанс виправити свої злодіяння у наступному житті – повідомила жінка, з неприхованим задоволенням спостерігаючи за збентеженим виразом обличчя бідолашної дівчини.

– Я ж не зізнавалась у скоєному. – Спрямувала свій стривожений погляд на жінку.

– Очистивши свою душу – ти у всьому зізнаєшся. Зло більше не буде мати владу над твоїми словами й вчинками.

– І ви мене відпустите? – ледь чутно прошепотіла, та по виразах їх облич чітко усвідомила, що відпускати її ніхто не мав жодних намірів. Як виявилось, вибір був у неї невеликий. Або зізнатись відразу у тому чого не робила й померти буцімто із чистою душею, або вперто відстоювати свою непричетність й трішки відтягнути неминуче. В обох із доступних варіантів на неї нічого хорошого не очікувало. Вона вирішила потягнути час, адже помирати сьогодні аж ніяк не входило в її плани. Тільки хіба вона могла знати, що інколи смерть може принести таке бажане полегшення.

 Чоловік, який навідався сюди останнім, міцно вхопив її долоню й увігнав вістря кинджала у місце де була так звана відмітина, водночас ліли почали щось бубоніти собі під ніс. Стелла не могла повірити, що вони читають молитви. Вона скрикнула від пекучого болю. Та на цьому ніхто не зупинився. Він почав вирізати родинну пляму із її шкіри. Кров миттєво зафарбувала її долоню в червоний. Коли вона думала що ось-ось знепритомніє, до її носа підносили якусь рідину з огидним смородом, яка майже миттєво повертала її назад.

 Ці монстри повторили подібне з іншою рукою. Десь далеко на задвірках своєї свідомості, долаючи пекельний біль, вона намагалась усвідомити чому вони вчепились до іншої долоні, адже на ній не було жодних відмітин. Та здавалось, що їм приносило задоволення знущання з нещасної. В цей момент вона мріяла бути справжньою відьмою, щоб поквитатися зі своїми катами. Вона плакала і шепотіла:

– Пробач Майку, я не зможу дотримати свого слова. Я дуже старалась.

 Після жорстоких маніпуляцій, зі скривавленими долонями її вивели посеред площі, яка вже була вщент переповнена натовпом й змусили опуститись на коліна. Вона підняла свою голову й побачила неподалік трійко чоловіків, обличчя яких було прихованими за моторошними чорними масками. Не було жодного вогнища, яке вона уявляла у своїй голові. Це означало, що ці нелюди були більш винахідливими у своїх покараннях. І як вона попрощається із життям для неї залишалось загадкою. Жодна людина із галасливого натовпу не стала на її захист. Хіба можна бути настільки байдужими до страждань іншої людини. Хоча всі вважали її відьмою. Липке від крові волосся спадало на обличчя вкрите саднами від падіння.

–  Сьогодні ми провели судовий процес над цією жінкою й очистили її душу від скверни. Після смерті її душа зможе віднайти спокій – оголосила ліла, котра продовжувала пропалювати її своїм зверхнім поглядом – Ми знайшли на її руці відмітину самого диявола й вона повинна понести покарання за зло, яке знищило сім’ю цього чоловіка – вказав на Віртала. – Цю жінку сьогодні буде страчено забиванням камінням.

 Стелла важко проковтнула. Земля тікала з-під й так ватяних ніг. Невже вони серйозно і їй доведеться померти таким жорстоким способом? Звернула свою увагу на величезну груду каміння біля чоловіків у масках, яке було заздалегідь заготовленим для її страти. Вся ця ситуація нагадувала фільм жахів, в якому вона грала роль жертви. Все було наскільки абсурдним, настільки й моторошним. Важко було змусити себе повірити, що подібне відбувається з нею насправді.

 Вдивляючись у натовп, несподівано для себе, помітила уже добре знайоме обличчя Лейфа. Невже він прийшов, щоб пересвідчитись, що його пророцтва про пекло, яке він для неї влаштує дійшло до свого логічного завершення. Вона довго не думаючи підняла свою скривавлену долоню й борючись із тремтінням й нестерпним болем, склала пальці у «вітальному» жесті, адресуючи його капітану «Місячної примари».  Можливо йому було невідомим значення цього досить популярного у її світі жесту, та він зі стопроцентною впевненістю прочитав по її очах й виразу понівеченого обличчя те, що вона хотіла до нього донести.

 Коли кати взяли по першому каменю, щоб привести вирок у дію, вона заплющила очі й пошепки попрощалась із коханим. Усвідомлювала, що доведеться йому пережити, прокинувшись поряд із її бездиханним тілом, та нічого вже не могла змінити. Несподівано її охопило вже до болю знайоме відчуття. Вона не одразу усвідомила що це означає. Та замість того, щоб розпочати страту, один із катів жбурнув якийсь мішечок на землю і їх почав оповивати густий туман. Вона навіть не зорієнтувалась що відбувається. Її просто різко підхопили й закинули на плече наче ганчір’яну ляльку. 

 Коли її поставили на рівні ноги неподалік пришвартованого корабля, вона похитнулась й стрималась тільки завдячуючи міцним рукам свого рятівника. В голові паморочилось, а руки нестерпно боліли й рясно кровоточили. Все її обличчя й сукня були скривавленими.

 Перед нею стояв Алрек із блідим, наче полотно обличчям. Він дивився на неї з щирим співчуттям й німим  вибаченням за те, що не зміг прийти вчасно, що не встиг запобігти стражданням, які довелось пережити напередодні. Сльози котились горохом по її змарнілому обличчі від суміші почуття щастя й відчуття гострого болю, які затьмарювали розум. Вислизнути із лап смерті за лічені секунди було майже не реальним як і пекельний біль, який відчувала на своїх долонях.