Розділ 18

 По обіді за нею заїхав Майк й вони повернулись додому. Цілу дорогу Стелла не вимовила жодного слова, обдумуючи як повинна діяти у ситуації, яка склалась уві сні. Вона терла свої зап’ястя, наче досі відчувала на них мотузку. Усвідомлювала, що швидше за все потрібно попрощатись із Майком, адже слова незнайомця звучали дуже переконливо й  моторошно. Вона уявлення не мала чим так розпалила ненависть у серці чоловіка її ймовірна копія. І як повинна переконати його, що це була зовсім не вона.

– Стелла, поговори зі мною. Ти сьогодні сама не своя. З кожним новим пробудженням ти починаєш лякати мене все більше – спробував розговорити кохану Майк.

–  Все добре, просто погано виспалась. Вдома стане набагато краще – посміхнулась дівчина, приховуючи від нього свої хвилювання. Та хіба можна приховати те, що написано на твоєму обличчі?

– Може поїдеш сьогодні зі мною на роботу? – запропонував чоловік. – О пів на другу фільмування одного епізоду, де я повинен виконати складний трюк. Твоя підтримка допоможе впоратись і якомога краще втілити у життя поставлену задачу, а після прогуляємось з Орі в парку. Як тобі ідея?

– Із задоволенням. Мені просто необхідно трохи розвіятись – погодилась дівчина, адже розуміла, що йому зараз не легше. Він хвилюється не менше. Адже можна тільки уявити як жити із жінкою, котра не може розділити власні сновидіння від реального життя.

 На знімальному майданчику, куди вони вирушили після того, як Стелла привела себе в порядок, панувала якась неймовірна атмосфера. Її Майк на мотоциклі виглядав настільки гармонічно, що якби він не був її чоловіком, вона б зробила все, щоб привернути його увагу. В нього було просто неможливо не закохатись. Коли він виконував трюки, її серце завмирало. Та коли він повертався до неї з осяяними від щастя очима, вона розуміла, що це приносить йому просто неймовірне задоволення. Він займався тим, без чого не міг би уявити свого життя. Саме цей вогник у його очах зачарував її серце й полонив душу.

 Люди його професії могли творити неймовірні речі, та вони, як правило, залишались за кадром. Плоди їх праці бачили мільйони, та тільки найрідніші знали скільки просто неймовірно титанічних зусиль потрібно вкласти в кожен трюк. Стелла завжди вважала, що роботу каскадерів недооцінюють. Вони ризикують власним життям, а вся слава дістається акторам. Та Майк не гнався за визнанням, він отримував задоволення від самого процесу.   

– Я закінчив, можемо повертатись – здіймаючи шолом повідомив чоловік.

– У мене одна ідея – посміхнулась Стелла.

– Заінтригувала – нахилився до неї, щоб поцілувати.

– Поїдьмо сьогодні мотоциклом. Вечір просто неймовірний – склала руки у молебному жесті.

– Мене не потрібно довго вмовляти. Я обома руками й ногами за – провів своїми довгими пальцями по її обличчю. Він протягнув їй шолом й вони поїхали вечірнім містом.

 Вона міцно обійняла його за талію й слухала мелодію вітру, який наздоганяв їх і оповивав тіла своєю невидимою вуаллю. Яскраві вивіски кав’ярень, магазинів й кафе освічували дорогу. Вечірнє небо заворожувало, приковувало увагу. Здавалось, рука художника-віртуоза попрацювала над ним, розбавляючи його синяву вкрапленням рожевого й багряного. Дерева уздовж дороги тягнули своє гілля вгору, наче намагались доторкнутись до цієї краси. Відчуття свободи підігрівало почуття і хотілось ще дужче припасти до тіла коханого. Його розмірене дихання й зосереджений на дорозі погляд викликав посмішку та захоплення. Він так вправно керував байком, що здавалось, народився із цим вмінням. Це було у нього в крові.

 Хотілось розправити руки й уявити, що летиш. Летиш, залишаючи позаду усі негаразди, втікаючи від незвіданого майбутнього, яке лякало до тремтіння у тілі. У цей момент вона навіть уявляти не хотіла, що приготував для неї моторошний незнайомець і що десь там лежить зв’язана в оточенні пацюків.

 Майк не скерував свій байк в напрямку дому. Вони проскочили потрібний поворот і поїхали в протилежний бік. Стелла не стала його зупиняти чи намагатись вияснити куди він направився. Вона просто насолоджувалась поїздкою й близькістю коханого, приправленою швидкістю та адреналіном, адже за містом він прискорився.

 Зупинився на березі річки з усіх сторін оточеної деревами. Біля одного з яких вони знайшли свій тимчасовий прихисток. Майк простелив свою шкіряну курточку на траву, галантно запрошуючи кохану присісти біля нього.

 Навколо було значно темніше ніж у місті, вийшов місяць, який огортав своїм сяйвом дрібненькі хвильки. Шум води звучав наче мелодія. Їм не потрібні були слова, щоб висловити свої почуття. Усміхнені обличчя, зачаровані навколишньою красою із захватом спостерігали за течією річки.

 Майк взяв її долоню й ніжно поцілував.

– Дякую – прошепотіла Стелла, на що він тільки усміхнувся та нахилився до її губ. Цей поцілунок був по-особливому солодким. Вона знала, що повинна боротись заради нього, заради його кохання, яке зцілювало її душу. Навіть якийсь моторошний незнайомець із її снів не міг у неї цього відібрати.

 Вони роззулися й босоніж бродили краєм річки. Вода була прохолодною, та це не заважало, а навпаки тонізувало, додавало сил, забирало втому, яка охоплювала після тривалого перебування на сонці. Здавалось, що вода змивала увесь негатив.

 Корпус мотоцикла й хромовані деталі виблискували у сяйві місяця із-під дерева, де Майк його припаркував. Поступово вечір переходив у ніч, та вони не поспішали повертатись. Хотілось вдосталь насолодитись компанією одне одного в такій особливій атмосфері. Майк в черговий раз витягував її із полону власних думок й змушував по-новому подивитись на ситуацію. Вона вже не хотіла з ним прощатись, а була серйозно налаштована знову прокинутись у його міцних обіймах.