Розділ 17

– Що це все означає? Навіщо ти в черговий раз мене викрав?! Я не річ!!! Лейфе – ти ідіот, якщо наважився кинути виклик графу Алреку. Я знаю, що він так цього не залишить – більшою мірою намагалась переконати себе в останньому, адже запитань стало ще більше ніж відповідей. Їх спільний портрет досі маячив перед очима. Закохані обличчя, щасливі посмішки й долоня у долоні

– Припини скиглити! Я зробив тобі послугу. Не раджу мене бісити й тим паче називати ідіотом. Ти знаєш, що я можу образитись. А коли я ображений – стаю до біса винахідливим у покараннях. Забувся присмак рибки? – уїдливо кинув капітан, оточений своєю командою, яка завжди із захватом спостерігала такі перепалки. Не кожен наважувався так зухвало грубити їх капітану.

– Що за дитячі ігри? Ти продав мене графу Відару, який чесно заплатив, – не могла вгамувати роздратування.

– Мені заплатили ще більше за твою руду голівоньку. Ця плата варта того, щоб кинути виклик моєму братцеві графу Алреку, якого так намагається врятувати бідолашний Відар.

 Від почутого Стелла похитнулась на ватяних ногах й намацавши бочку позаду, обперлась спиною, намагаючись втримати рівновагу. Все довкола йшло обертом від несподіваного зізнання.

– Алрек твій брат?! – запитання вислизнуло з її язика швидше, ніж встигла оговтатись від почутого.

– В нас не зовсім братні відносини, якщо не вважати нормою, що ми бажаємо смерті один одному – помітивши її шалене здивування, його настрій помітно покращився, а на зухвалому обличчі появилась посмішка. – Бачу ти здивована такому повороту. Я також був не менш здивований коли Відар вирішив викупити тебе на аукціоні. Та це вже не важливо. За тебе пообіцяли значно більше. Тим паче, що випав шанс насолити братам.

 Стелла не знала що відповісти. У голові була каша із несподіванок, які одна за одною вистрибували перед нею, наче корок із шампанського. Спочатку вона потрапила сюди. Опісля її знайшли й продали, як вона спочатку вважала випадковому графу, та виявилось, що він може бути пов’язаним із її раптовою появою у цьому світі. Та через клятого зажерливого пірата тепер не буде можливості про все довідатись. Хвилювання за життя Орі доповнювали цей хаос.

– Для кого ти мене викрав з Даводса? – поставила запитання, яке крутилось на язику.

– А тут починається найцікавіше. Та подробиці згодом, люблю тримати інтригу – не стиралась зухвала посмішка з його самовдоволеного обличчя.

 Її знову заштовхали до вже добре знайомої каюти. Здавалось, що тільки-но вона знайшла хоч якісь зачіпки, як капітан своєю зажерливістю й більшою мірою, щоб щось довести рідному братові все зіпсував. Вмів він появитись тоді, коли його ніхто не очікував. Вона пригадувала розгублений погляд Алрека, котрий побачив її у кімнаті зі синіми дверима. Якби вона тоді не кинулась тікати, могла б отримати відповіді й можливо навіть розірвати це порочне коло, повернути собі нормальне життя. А тепер вона там, звідки почала свою кляту подорож цим світом. Якби вона не намагалась собі заперечити, та чим далі віддалялася від Алрека – тим нестерпніше ставало. Вона не знала чи спробує їх наздогнати, та й навіть якщо прийме таке рішення, невідомо чи має власний корабель. Щоб зібратись в дорогу потрібен час якого у неї не було. Залишилось таємницею кому пообіцяв її Лейф, та щось глибоко всередині підказувало, що справжні випробування тільки починаються.

 Довго чекати не довелось. Вже ближче до ночі в її каюту увійшов невідомий. Його важкий погляд пропалював, змушував зіщулитись від ненависті, яка щільною пеленою оповивала його постать. Стелла серцем відчула, що цей чоловік несе тільки смерть й руйнування.

– Ну привіт! Давно не бачились – прошипів чоловік, якого вона бачила вперше.

– Ви, мабуть, помилились. Не думаю що ми знайомі – важко проковтнула задушливу грудку в горлі. Цей незнайомець викликав у неї тільки негативні відчуття: страх, відчай й гнів.

– Ще і як знайомі! Тепер ти заплатиш за те, що накоїла. Я вже доволі довго намагаюсь спіймати тебе, та до цього моменту тобі вдавалось вислизати із моїх рук. Тепер все помінялось на мою користь. На тебе очікує справжнісіньке пекло, ти пам’ятатимеш моє обличчя прощаючись із життям. Та твоя смерть не буде швидкою. Я змушу пройти тебе всі кола пекла, щоб ти відчула те, що відчував я коли ти відбирала найдорожче у моєму житті.

– Я нічого не робила, це прикра помилка, ви з кимось мене плутаєте – спробувала донести до чоловіка свою непричетність до його втрат.

– Стули пельку! Я не дозволяв тобі говорити! – рявкнув незнайомець. Це був чоловік років сорока з довгим русим волоссям. Він вхопив її за обличчя й змусив дивитись йому у вічі. – Ігри скінчено, ставки зроблено! Тепер моя душа віднайде спокій. Ненависть до тебе додавала мені сил, вела за тобою, долаючи перешкоди. Ти думала, що після всього, що накоїла зможеш спокійно жити? Я прийшов за тобою, смерть прийшла, щоб забрати тебе у свої обійми з яких більше ніколи не виберешся. Твій шлях скінчено як і мій.

 Він потягнув її за собою і коли вони вийшли з каюти, Стелла побачила шлюпку біля корабля, а неподалік інший просто неймовірної величини фрегат на який вони й направились.

 Про що говорив чоловік – не могла навіть уявити. Та дивився на неї, наче на давнього ворога. В голові мимоволі виникали здогадки й портрет у замку графа Алрека був яскравим тому підтвердженням. Як можна врятуватись коли невідомо причину через яку потрапила у подібну ситуацію? З усього випливав один простий висновок, що у цьому світі у неї є двійник, проблеми якого повинна розгрібати саме вона. Це лякало до мурашок на тілі. По суворому обличчю незнайомця зрозуміла, що він налаштований серйозно. І кожне кинуте ним слово звучало достатньо переконливо, щоб усвідомити у яку халепу потрапила. На його фоні володар острова Даводс виглядав милим хлопчиком.