Розділ 16

– Присядь! Я не кусаюсь, принаймні в такому стані – скомандував Алрек, вказуючи на місце поряд.

 Трохи повагавшись, несміливо підійшла ближче й повільно опустилась на ліжко. Він обережно підвівся на лікті й приперся до дерев’яної спинки. Його рука потягнулась до її обличчя, втираючи сльози.

– Що тебе так налякало? – не відводив своїх зелених очей.

 Це питання трохи вибило дівчину зі звичної колії, адже що відповісти не знала. Розгубленість на її обличчі викликала посмішку Алрека.

– Не хочеш відповідати? – схилив голову на бік, пильно спостерігаючи як змінюються емоції на її обличчі. Його тіло ще тремтіло від холоду та слабкості.

– Я просто не знаю що відповісти – чесно зізналась. – Останнім часом, страх став моїм постійним супутником.

– Я також викликаю у тебе страх?

– Не тільки – коротко відповіла на його провокативне запитання.

– Тоді що ще? – на наступне виявилось відповісти куди важче.

– Інколи я сама не можу пояснити що відчуваю. Та бачити людину у такому стані завжди важко, не залежно від ставлення.

– Тобі вдається майстерно уникати відповідей на мої запитання. Ти, наче й відповіла, та бажаної відповіді я не отримав – з усмішкою констатував Алрек.

– З ким поведешся, того й наберешся – відповіла говіркою.

– Чому ж, я без жодних вагань відповім на те, що тебе цікавить – одразу зрозумів що вона мала на увазі.

 Стелла спрямувала свій зацікавлений погляд на чоловіка.

– Я бачила вас уві сні – почала говорити, та Алрек одразу її виправив:

–  По-перше, я просив звертатись до мене на «ти». Думаю, що після усього, що нам довелось пережити, ми можемо собі це дозволити. По-друге, це був не сон. Ти випила еліксир, який не пройшов останнього етапу очищення й ледь тебе не вбив. Варто підмітити, що спершу ти його в мене вкрала, та думаю за це ти заплатила достатню ціну. Мені вдалось повернути тебе, та якби ти відмовилась мені довіритись, більше б не прокинулась.

 – Але як це розуміти? Де я була? Що це за страхітливе місце?

– Це важко пояснити й тим паче прийняти звичайній людині. Дещо я все-таки вмію й знаю. Чутки, які кружляють навколо моєї персони частково оправдані.

– У моєму житті зараз багато що важко прийняти як належне.

 Вона хотіла поставити своє наступне запитання, користаючись моментом, та до покоїв повернувся Ортіс з гарячим чаєм і маленькою скляною пляшечкою.

– Вам потрібно підняти температуру тіла. Я приготую гарячу ванну – звернувся до графа.

– Мені вже значно краще – спробував заперечити Алрек.

– Я наполягаю, щоб ви все-таки прислухались до старого.

– Гаразд Ортісе. Далі ми самі. Міс Стелла люб’язно зголосилась допомогти мені прийняти ванну. Ти можеш бути вільним.

 Очі дівчини округлились від здивування. Вона нічого йому не обіцяла, та не могла кинути в біді, адже старий тут же здимів. І він цим майстерно скористався. Стелла важко проковтнула, помітивши що Алрек поволі підіймається зі свого ліжка й починає знімати сорочку. Вона різко опустила погляд. Та через секунду почула знову його уїдливий голос:

– Може ти мені допоможеш, а не будеш стовбичити наче закам’яніла.

 Дівчина була більше ніж впевнена, що йому було під силу самостійно впоратись із цим, та він, наче знущався, випробовуючи її терпіння. Вона підійшла, та її погляд був спрямований в підлогу. Серце сполохано забилось, виказуючи хвилювання.

– Чому ти так тремтиш? Тобі також потрібно зігрітись? Може гаряча ванна? – усміхався Алрек, насолоджуючись її зніяковілістю.

 Вона спробувала сховати долоні, що найбільше видавали її хвилювання. Повільно підняла свій погляд, ковзнувши ним по оголеному торсу. Дивитись йому в очі не хотілось, адже знала, що побачить там насмішки. Хотілось якомога швидше покинути його покої.

– Візьми з таці ось ту крихітну пляшечку й ходи за мною – скомандував граф, не прибираючи своєї зухвалої посмішки.

 Він направився до дверей в протилежному куті опочивальні й відчинивши їх, галантно пропустив Стеллу вперед. Це була купальня. Посеред стояла величезна ванна на золотистих ніжках наповнена водою. Він взяв з її рук пляшечку й вилив її вміст, від чого вода миттєво нагрілась до потрібної температури. Цей процес ошелешив дівчину навіть менше, ніж те, що Алрек продовжив позбуватись свого одягу, не зважаючи на її присутність. Вона різко обернулась, коли його штани полетіли донизу. Почула хлюпіт води й тільки після того дозволила собі повернутись, зустрічаючись з зухвалим поглядом чоловіка.

– Допоможеш? – протягнув їй щось схоже на мочалку.

 Стелла знову не знала як поводитися у цій ситуації. Вона знала, що він все це робить спеціально, та не хотіла виказувати перед ним своєї слабкості. Повільно підійшла й почала зі спини. І знову відчула неймовірну тягу до цього чоловіка. Випадково торкаючись його шкіри, ловила себе на думці, що не проти була б скласти йому компанію. В голові знову був каламбур. Руки почали ще більше тремтіти й вона не встигла навіть пискнути, коли Алрек вхопив її за талію й потягнув до себе прямо в одязі. Стелла намагалась якомога швидше збільшити відстань між ними, та він не дозволив, притягуючи її впритул до свого тіла. І чим ближче вона була до цього чоловіка, тим сильнішим ставав потяг. Здавалось, що ще мить і їх уже нічого не спинить, та Стеллі все ж з неймовірними зусиллями волі вдалось, вислизнути з його обіймів й прожогом кинутись з його покоїв. На виході вона зіткнулась з Ортісом, який окинув промоклу до нитки дівчину своїм прискіпливим поглядом і з легкою усмішкою додав: