Розділ 14

 Граф силоміць затягнув її в опочивальню й без жодних пояснень зачинив всередині. Стелла закрила обличчя руками й повільно опустилась на ліжко. Нарешті він відкрив своє істинне обличчя. За маскою привабливого молодика ховався бездушний монстр про котрого ходили моторошні чутки й тепер вона змогла переконатись у їх правдивості. Відар залишив її на поталу своєму неврівноваженому братові з надією, що вона зможе змінити його. Та вже було надто пізно. Стелла переконувала себе, що ніколи не пробачить йому того, що він зробив з Орі. При згадці про білосніжного вовка серце боляче стиснулось. Не хотіла навіть думати на що здатен граф Алрек. Вона не вірила в магію та іншу чортівню. Та така яскрава демонстрація залишила глибокий слід у її світосприйнятті й в черговий раз довела, що навіть якщо ти в щось не віриш, це не означає, що цього не існує. Адже логічного пояснення побаченого просто не було. Це була справжня дикість.

 До самого вечора вона просиділа на ліжку, обійнявши коліна руками. Алрек більше не з’являвся. Стелла трохи заспокоїлась і на зміну шоку прийшов страх за своє життя. З нетерпінням очікувала коли зможе заснути й повернутись додому, залишаючи все позаду хоч на деякий час. Та відчайдушні спроби не приносили бажаного результату. Сон наче рукою зняло. Якби їй вдалось роздобути еліксир графа, вона б більше не хвилювалась за це і могла повертатись коли забажає. Картала себе за необачність. Власна допитливість зіграла з нею в злий жарт.

 Що ж міг так ревно оберігати нестерпний граф острова Даводс? Серце підказувало, що щось дуже важливе. Стелла підійшла до вікна, яке виходило у сад. Навкруги було надзвичайно тихо і темно. Вона помітила яскраву пляму, яка наближалась і за декілька хвилин власних спостережень, зрозуміла, що це полум’я смолоскипа, який тримав у своїх руках Алрек. Він кудись направлявся. Дівчина заховалась, щоб він її не побачив і прослідкувала за його напрямком. Чоловік пройшов повз її вікно і кудись зник. Вона намагалась розгледіти куди він подівся, та темрява все майстерно приховала, наче була у змові з графом цього острова.

 Стелла довго не могла заснути, повертаючись з боку на бік. А коли відчула вологий дотик до свого обличчя розплющила очі. Її вилизував Орі, а Майк солодко спав поруч. Вона міцно обійняла цуценя і доторкнулась до сонного обличчя коханого. Була надзвичайно щасливою знову побачити чоловіка і відчувати його розмірене дихання, та чомусь тепер чітко усвідомлювала, що повинна повернутись. Це було схожим на справжнє божевілля. Частинка її душі тепер залишалась на іншій стороні. Її наче розірвали навпіл. Ні тут, ні там вона не відчувала спокою. Прокидаючись вдома, душею залишалась там і навпаки. Вона вже не могла з упевненістю сказати, а де ж тепер була її домівка. Все поділилось на «до» і «після». Раніше вона жила і навіть подумати не могла, що колись зіткнеться з подібним.

 Звук будильника розбудив Майка.

– Доброго ранку, лисичко.

 Його приємна усмішка зігрівала серце і дарувала той міфічний спокій, який тепер був для неї справжньою розкішшю. Тільки поряд з ним вона поступово повертала загублену у часі й просторі частинку своєї душі, яка, наче магнітом притягувалась з того світу і заповнювала пробіли. Та Майк не міг цілодобово бути поряд та й термін лікарняного закінчувався. Стеллі потрібно було повертатись на роботу.

 Нестерпні мігрені, які тепер супроводжували кожне її пробудження, не відпускали протягом дня. Жодні знеболювальні не приносили бажаного полегшення. Біль відволікав всю увагу, яку потрібно було зосередити на роботі. Потай від Майка, вона відвідувала лікаря і намагалась знайти спосіб позбутись нав’язливої проблеми, та спеціалісти тільки розводили руками. Жодних видимих причин раптових мігреней просто не було. А припинялись вони тільки коли засинала. Все вказувало на те, що причина була у її нічних мандрівках. Потрібно було негайно щось вирішувати, щоб не зруйнувати своє реальне життя.

 Вона намагалась більше часу проводити на свіжому повітрі. Після роботи разом з Майком брали Орі й прогулювались парком. Дивлячись на своє цуценя, Стелла не могла викинути з голови білосніжного вовка від якого так легко позбувся Алрек.

– Про що ти замислилась? – помітив її відчуженість Майк.

– Мені здається, що через мої сни, реальне життя летить шкереберть. І найгірше те, що я нічого не можу з цим вдіяти. Я наче проживаю два життя одночасно – поділилась своїми хвилюваннями.

– Можливо тобі краще домовитись про дистанційну роботу і працювати вдома, поки все не припиниться?

– А якщо сни будуть продовжуватись? Якщо мені до кінця життя доведеться розриватись між двома світами – з сумом глянула в очі.

– Цьому повинна бути причина. Твої сни почались після того, як ти знепритомніла на власному дні народженні. Щось спровокувало твій стан. Залишається зрозуміти що саме.

– Майку, це не просто сни.

– Я сам починаю в це вірити. Тільки уявлення не маю як тобі можна допомогти – міцно пригорнув до себе.

– Мені здається, що якщо я помру там, не зможу прокинутись тут – крізь сльози прошепотіла Стелла.

– Значить, ти повинна будь-що боротись за своє життя – серйозно подивися в її блакитні очі.

 Вона знала, що це буде не легко, та за своє щастя потрібно боротись.

 Стелла повільно розплющила очі. Вже добре знайома опочивальня допомагала усвідомити, що вона знову у володіннях графа Алрека. Дівчина чітко розуміла, що зараз у цей самий час міцно спить у своєму ліжку біля Майка. І це найбільше лякало. Як вона могла бути водночас у двох місцях? Все на цій стороні здавалось не менш реальним. Навіть гіркота образи на володаря фортеці й страх не покидали її ні на мить.