Розділ 13

– Мені не потрібна рабиня. Відар знайшов для мене наречену – його дихання лоскотало шию, а неочікувана відповідь вразила до глибини душі, наче електричний струм.

– Я не можу. Це не правильно. Де зараз граф Відар? Я хочу з ним побачитись – запанікувала Стелла.

– Мій брат відчалив від берегів Даводса одразу після нашої милої бесіди – уїдливо кинув граф, все ще залишаючись позаду.

 Стелла втратила дар мови. Вона залишилась на цьому острові в повній владі графа Алрека. Сльози, які виступили на очі були красномовнішими за будь-які слова.

– У мене вже є законний чоловік – тремтячим голосом крізь сльози прошепотіла дівчина. – Хіба закони не забороняють вам змушувати до шлюбу заміжню жінку.

 Вона відчула як напружився граф, та після невеличкої паузи додав:

– Тоді поясніть мені, моя люба, як ви залишились незайманою при живому чоловіку? Ваша цінність на аукціоні більшою мірою залежала саме від цього маленького нюансу – вона відчувала з якою насолодою він вимовляв кожне слово.

– Це якась помилка – схлипуючи запевнила Стелла.

– Ніякої помилки бути не може. Вас оглядав лікар, який працює в Кастонії з початку заснування ринку рабів – впевнено заперечив граф. – Думаю, що він мав вдосталь часу, щоб відточити свої вміння.

– Кожен рано чи пізно робить помилки.

– Може перевіримо? – саркастично вигнув брову, розвертаючи дівчину разом з кріслом обличчям до себе.

Її очі округлились від такої нахабності, а його обличчя розпливлось в іронічній посмішці.

– Ви можете робити зі мною все що забажаєте, та моє серце належатиме тільки одному чоловіку – запевнила, зібравши всю волю в кулак.

 – Десь я вже це чув – не припиняв доводити її до істерики.

Вона опустила свій погляд.

– Е ні, ти будеш дивитись мені в очі – суворо застеріг, змушуючи Стеллу скоритись своїй волі.

Дівчина повільно спрямувала свій ображений погляд на нестерпного графа, на якого хотілось кинутись з кулаками.

– Люблю коли ти на мене так дивишся – підсумував Алрек, погладжуючи її по обличчю..

– Ви знущаєтесь наді мною? – в сльозах піднялась із крісла і кинулась бігти, та він встиг спіймати її за руку і притягнув до себе, пристрасно вп’явшись в її вуста.

 Вона знову мліла у його міцних руках. Тіло не слухалось. Він жадібно накривав її губи своїми, а вона не могла цьому протистояти. Протиріччя впереміш зі совістю душили зсередини, та її душа тягнулась до нього. Так тривати більше не могло. Стелла різко відсахнулась від нього і кинуті в пориві гніву слова виявились швидшими за здоровий глузд:

– Ваша магія може змусити мене віддати вам своє тіло, та вона ніколи не змусить віддати вам серце – прошипіла дівчина.

– Ти думаєш я магією змушую знемагати від моїх дотиків і поцілунків? – запитально вигнув брову. – Бідна дівчинка повірила, що я справжній чаклун – розплився в іронічній посмішці. – Я відкрию тобі одну маленьку таємницю – він загрозливо нависнув над нею: – Твоє серце вже давно обрало мене і це тільки питання часу коли ти приймеш правду. Я володію певними знаннями в подібних галузях, але змусити знемагати від кохання – такого рівня майстерності я ще не досяг – пропалював її своїми зеленими очима.

– Це не правда! Моє серце ніколи не належатиме вам – заперечно помотала головою.

– Ти помиляєшся і сама це відчуваєш. З першої нашої зустрічі, ще у холі замку, ти щось відчула і просто борешся з цими відчуттями – запевнив, наче зазирнув їй у душу.

 Він не став її більше затримувати, а вона бігла, не оглядаючись назад. По пам’яті знайшла вихід із фортеці й зупинилась тільки біля краєчка причалу. Сльози заливали усе обличчя. Причиною її істерики була зовсім не образа на графа, а те, що він мав рацію, кожне сказане ним слово відлунням звучало у неї в голові. Якщо це не магія, тоді що? – подумки картала себе Стелла.

 Вітер розвівав її руде, наче язики полум’я волосся і легку тканину блакитної сукні, яка підкреслювала колір засмучених очей і гармоніювала з кольором океану. Серце розривалось на шматки від гіркого усвідомлення. Невже цей світ й справді намагається відібрати у неї кохання до Майка і замінити його місце у серці іншим? Стеллі хотілось закричати у весь голос, що нічого не вийде, та прекрасно розуміла, що це вже відбувається. Інакше як пояснити свої дивні почуття і відчуття поряд з графом. Вона зовсім не знала цю людину, та серце чомусь запевняло у протилежному. Його погляд вабив і мимоволі змушував бажати цього чоловіка, забуваючи про все, що було їй дорогим до зустрічі з ним. Бажання повернутись додому зростало у геометричній прогресії, тому їй будь-що потрібно було знайти еліксир, який дав їй Алрек.

 Дівчина не одразу помітила, що за нею пильно спостерігають із-за пагорба неподалік. Щось біле промайнуло між дерев і Стелла насторожено спрямувала свій погляд туди. Серце завзято намагалось вистрибнути з грудей. Білосніжний вовк кинувся прямісінько на неї. Вона заціпеніла з остраху і подумки вже прощалась із двома своїми життями, а в наступну мить почула сталевий голос Алрека:

– Орвар! До мене! – рявкнув граф, намагаючись спинити тварину, та вовк ніяк не відреагував на поклик і продовжував скорочувати відстань між ним і Стеллою.