Розділ 12

 Протяжні крики наповнили опочивальню, в яку вона несподівано повернулась після почутого.

– Ні, ні!!! Я повинна повернутись! Майк... – плакала Стелла, намагаючись змусити себе заснути і якомога швидше почути про долю її коханого, адже що б вона не відчувала, правду повинна знати. Від неї не сховаєшся навіть в іншому світі. Та нічого не виходило, ні про який сон не могло бути й мови.

На її крики прийшов граф, який заціпенів у проході.

– Що трапилось? – не міг зрозуміти що так налякало дівчину. На її зблідлому заплаканому обличчі було скільки відчаю, що у ньому можна було втопити увесь світ.

– Допоможіть мені повернутись – тремтячими від сліз губами прошепотіла, дивлячись йому в очі, а потім кинулась до нього і впала в ноги. – Допоможіть і обіцяю, що зроблю все, що тільки забажаєте. Поверніть мене!!! – благала дівчина.

– Куди повернути?! – намагався вловити хід її думок.

– Я повинна повернутись!!! – не припиняла тараторити дівчина.

 Він присів навпочіпки й підхопив її на руки. Без жодних слів відніс у ліжко і присів на краю.

– Куди ти повинна повернутись? – повторив своє запитання.

– Додому… – з останніх сил прошепотіла Стелла.

 Алрек закликав Ортіса і наказав принести йому невеличку дерев’яну коробочку із його кабінету. Граф витяг малесеньку пляшечку із синьою рідиною і спробував напоїти Стеллу. Вона не стала опиратись, покірно осушила вміст пляшечки. Не боялась що це може виявитись отрутою, адже їй було все одно. Якщо з її Майком трапилась біда, вона не хотіла жити без нього. При згадці про коханого, сльози з новою силою застелили її очі.

– Від цього тобі стане краще – голос графа звучав заколисуючи. Поступово повіки почали важчати, а схлипи припинились. – Ось так, маленька, здоровий сон допоможе впоратись з емоціями – погладжував її по волоссю. – Все буде добре.

Стелла повільно розплющила повіки й побачила над собою Майка.

–  Майк…?! Але я чула про трагедію на майданчику – кинулась у його обійми, даючи волю сльозам.

– Зі мною все добре. Не плач – витирав її сльози. – Все обійшлося. Мій мотоцикл взяв Генрі поки я відлучився тобі за подарунком. У нього перелом руки та декілька забоїв.

– Я так перелякалась, ти не брав трубки – не випускала його зі своїх обіймів.

– Пробач, що змусив хвилюватись, я залишив свій телефон на майданчику, не думав, що все так обернеться.

– Не лякай мене більше. Я ледь не померла від хвилювання.

– Вдома на тебе очікуватиме сюрприз на знак моїх найщиріших вибачень.

– Що за сюрприз? – з цікавістю глянула в його очі.

– Зовсім скоро побачиш сама. А зараз нам потрібно зібрати твої речі. Лікар сказав, що з тобою все в нормі, аналізи хороші – повідомив Майк.

– Але як він пояснив моє раптове нездужання? – вп’ялась своїм поглядом в чоловіка.

– Сказав, що на фоні стресу твій організм так відреагував на подразник – відповів Майк, якого насправді не надто влаштував поставлений лікарем діагноз.

 Повернувшись додому, Майк відімкнув ключем вхідні двері їхнього котеджу.

– Твій подарунок у нашій кімнаті – усміхнувся чоловік, помітивши з якою непереборною цікавістю вона попрямувала сходами. Коли вони відчинили двері, Майк миттєво змінився в обличчі, а Стелла зайшлась сміхом. Вся їх кімната була білою від пір’я. Посеред ліжка сиділо цуценя породи сибірський хаскі, про якого Стелла мріяла з самого дитинства з роздертою подушкою в зубах. Сміх дівчини змінили сльози радості.

– Майку, ти найкращий! Як мені поталанило з тобою – обійняла зблідлого чоловіка.

– Сподіваюсь, що цей звір не переверне наш будинок догори дриґом – обійняв у відповідь. – Ти повинна обрати для нього ім’я. Цей маленький монстр – хлопчик, тому тепер у цьому будинку переважає чоловіча енергетика – посміхнувся Майк.

– Назву цього маленького бешкетника Орвар. Скорочено називатиму його Орі.

– Чому саме це дивне ім’я – поцікавився Майк.

– Не знаю, ще бувши дитиною знала, що мою собаку зватимуть цим іменем.

 Вона взяла свого Орі на руки й міцно пригорнула до себе. Цуценя лизнуло її по обличчю і своїми очима кольору криги, подивилось на Стеллу. Вона провела своєю долонею по білосніжній спинці й поцілувала у вологий носик.

 З раннього дитинства вона марила цуценям і тепер її мрію втілив у реальність коханий чоловік. Стеллі стало соромно за свої відчуття уві сні. Якби вона себе не переконувала, та якась невідома сила тягла її до того зухвалого графа. Зміни на її обличчі не залишились непоміченими Майком.

– Все добре, лисичко? Чому ти засмутилась? Я ж бачу, що тебе щось мучить – ніжно торкнувся підборіддя, спрямувавши її погляд на себе.

– Сни… В них мені здається, що я віддаляюсь від тебе з кожним новим разом все більше і більше. Я боюсь тебе втратити – з сумом у своєму тремтячому голосі озвучила свої побоювання.

– Зараз ти тут зі мною. Жоден сон не здатен розлучити нас. Де б ти не була уві сні, ти повертаєшся до мене. І так буде завжди – ніжно всміхнувся коханій. – Цього в нас не відібрати.