Розділ 9

– Сонце, ти в нормі? – схвильовано поцікавився Майк, витягуючи її з ванни й дбайливо кутаючи в махровий рушник. – Вода вже холодна – констатував чоловік. – Скільки часу ти тут?

– Я вирішила прийняти ванну і, мабуть, заснула – розгублено відповіла Стелла, не одразу усвідомивши що відбувається. – Коли ти прийшов? Котра година? – намагалась скласти всі частинки складного пазла, який перемішався в голові.

– Щойно повернувся, вже пів на сьому – відповів вкладаючи її в ліжко під ковдру. – Полеж тут, а я приготую чай, ти вся тремтиш. Ще не вистачало, щоб застудилась.

 Тільки тепер Стелла відчула тремтіння, яке розходилось усім тілом. З кожним пробудженням їй ставало дедалі важче адаптуватись і відділити реальність від сновидінь. Емоції та відчуття, які переслідували її там, міцно вплітались у звичне життя, доводячи до божевілля. В голові була каша. Вона пам’ятала все в найдрібніших деталях, наче проживала подвійне життя. Подумки раділа, що більше не побачить Лейфа, та йому знову вдалось налякати її, залишаючи після себе відчуття приреченості. Новий власник наводив не менше жаху перед майбутньою зустріччю. Спочатку думала, що чоловік, який її купив і є ним, та судячи зі слів капітана – це не так. «Найцікавіше» очікує на неї попереду.

 Майк заніс до кімнати тацю з двома чашками, вириваючи її із полону гнітючих роздумів.

– Випий це і тобі одразу стане краще – простягнув одну із них Стеллі. Приємний трав’яний аромат розійшовся кімнатою.

– Дякую і пробач, що змушую хвилюватись – опустила погляд, не наважуючись подивитись коханому в очі.

– Поговори зі мною. Я бачу, що тобі стає тільки гірше – констатував Майк. – Може варто сходити до лікаря?

– Мабуть – не стала заперечувати, адже сама бачила що з нею відбувається.

– Можу піти з тобою, зйомки у середу, тому завтра я вільний. Як на це дивишся?

– Гаразд, тільки мені так страшно – знову скотилась сльоза по її щоці.

– Не варто боятись, я міцно триматиму тебе за руку і не дозволю зробити тобі боляче – ніжно всміхнувся чоловік, втираючи маленький прозорий кристалик.

– Обіцяєш? – трохи повеселіла.

– Обіцяю, лисичко – важко зітхнув Майк, пригортаючи її міцніше. – Мені не варто було залишати тебе сьогодні наодинці.

– Твоєї вини в цьому нема – заперечно помотала головою, надпиваючи із чашки.

 Решта вечора, Майк не відходив від коханої. Їжу вони замовили, адже Стелла не встигла приготувати вечерю через раптовий сон, який зморив її прямісінько у ванній. Тепер вона знала, що може повертатись в інший світ у будь-який час доби, не очікуючи ночі. І це усвідомлення лякало ще більше. Вона намагалась якомога довше відтягнути неминучий момент зустрічі з таємничим графом Алреком. Щоб ще більше не хвилювати коханого, лягла з ним у ліжко, вдаючи, що спить. А коли він заснув, повернулась на кухню. Одну чашку міцної кави змінювала інша, допоки сон не наздоганяв її за кухонним столом.

 Прокинулась вона у невідомому місці в зручному ліжку. Не одразу усвідомила, що знову знаходиться на кораблі. Легке погойдування розвіяли усі сумніви. Вона повільно піднялась із ліжка і попрямувала до дверей. На диво, вони виявились відімкнутими. Стелла повільно вийшла із каюти й побачила на палубі того ж чоловіка, який віддав цілу купу грошей за неї на аукціоні. Він стояв спиною, вдивляючись в горизонт. Його світле довге волосся, в якому відбивалось сонячне проміння підхоплював вітер, грайливо куйовдивши.  

– Ти вже прокинулась? – навіть не обертаючись, поцікавився незнайомець.

– Як я сюди потрапила? – підійшла ближче і стала поряд, приєднавшись до споглядання сонця, яке повільно опускалось за обрій.

 Небо навколо нього ставало яскраво-червоним. Легкі хмарки забарвлювались сонцем. Птахи зграями летіли за горизонт.

– Буде буря – з впевненістю промовив чоловік, ігноруючи запитання, а після короткої паузи все-таки вирішив задовольнити її цікавість. – Після завершення аукціону, ти знепритомніла. Не знаю, що тобі такого жахливого сказав Лейф, та його слова в прямому сенсі звалили тебе з ніг – посміхнувся чоловік, повернувшись обличчям до співрозмовниці. – Я приніс тебе на борт свого корабля і ми направляємось до острова Даводс, де розташовуються володіння графа Алрека ван Деборна.

– Чутки про нього правдиві? – з острахом глянула в очі чоловіку.

– Ось що сказав тобі Лейф – дійшов висновку незнайомець. – Граф Алрек справді незвичайна людина, та він куди вихованіший за клятого пірата.

– Ви добре знайомі з капітаном «Місячної примари»? – Вона відчувала напруження графа при згадці Лейфа.

– Більше ніж хотілось – коротко відповів чоловік.

– Я не повинна тут бути – задумливо прошепотіла Стелла.

– Знаю, та іншого виходу нема. Тобі доведеться знайти спільну мову з новим власником.

– Що ви маєте на увазі під фразою «спільна мова»? – з викликом подивилась у вічі.

– У графа Алрека складний характер, та впевнений, що така красуня розтопить його серце – не відриваючи свого погляду від спохмурнілої дівчини, відповів на її запитання.

– Я повинна повернутись додому – тремтячим від сліз голосу прошепотіла Стелла.