Розділ 7

  Коли вони сходили із корабля, капітан простягнув їй жіноче зручне взуття, адже свої вона залишила на острові й до цього часу ходила босоніж. Воно віддалено нагадували їй балетки, які носили дівчата із її реальності. Стелла одразу пригадала Айлу, якій, мабуть, належали туфлі. Також він накинув їй на плечі довгу блакитну накидку з глибоким капюшоном. На її німе запитання з властивою йому іронією в голосі відповів:

– Люблю до останнього зберігати інтригу, тому не бажаю, щоб тебе помітили швидше ніж це потрібно.

 Дівчина попрямувала за піратом, із дитячим захватом оглядаючи околиці містечка.

 Кастонія вражала своїм розмаїттям і буянням фарб. Біля її берегів зупинялось чимало найрізноманітніших кораблів. Від просто неймовірної величини фрегатів, до звичайних човнів, по зав’язку наповнених всілякими товарами для продажу. Фортеця на острові була притулком піратів, які й організували на її території справжній осередок торгівлі. Кожен намагався вигідно продати награбоване, або купити щось цінне за привабливою ціною. Тут можна було поповнити запаси провізії, купити порох і зброю. Та найбільшу славу цьому острову принесла саме торгівля людьми. Тільки в цьому місці можна було підібрати собі раба, який відповідав заданим критеріям і побажанням. Окрім звичайних торгів на базарі, тут можна було організувати аукціон, який відвідували тільки найзаможніші. Та й товар повинен був бути особливим, щоб зацікавити вимогливого покупця.

 Лейф міцно тримав свою полонянку за руку, щоб та не загубилась у натовпі, а Стелла з особливою наполегливістю шукала спосіб вислизнути й змішатись з цим шаленим потоком. Намагання висмикнути руку із його хватки тільки погіршувало ситуацію, адже чоловік з ще більшою силою, до болю стискав її зап’ястя і нагороджував нищівним поглядом.

– Якщо ти зараз же не припиниш, я відведу тебе туди, де знають як втихомирити непокірну рабиню – пригрозив чоловік.

– Мені важко дихати, дуже багато людей і нестерпно палюче сонце – якомога переконливіше проговорила дівчина. – Я хочу пити. Лейфе, будь ласка, мені потрібна вода.

– Не показуватимеш свій норов і можливо, я дозволю втамувати твою спрагу – з викликом глянув на Стеллу.

 Дівчина не стала чекати поки нахабний пірат силоміць дотягне її невідомо куди й вдала, що знепритомніла, повалившись на землю. Чоловік вилаявся і підхопив її на руки.

– Що ж ви всі такі ніжні!? – обурювався несучи її крізь натовп.

 Він зупинився біля одного з порожніх прилавків, саджаючи її поряд, щоб знайти воду. Поглянув навкруги, оцінюючи ситуацію, а коли його погляд повернувся до полонянки, її вже не було.

– Бісова дівка! – прокричав Лейф, намагаючись зрозуміти куди могла так швидко чкурнути. Він обійшов прилавок навколо і помітив як за рогом прослизнув край її накидки.

 Стелла, скориставшись його зосередженістю на пошуках води, непомітно відповзла якомога далі, ховаючись між торговельними рядами, а потім щодуху побігла у вуличку за рогом. Серце калатало наче навіжене, капюшон накидки здуло вітром, відкриваючи прохожим її довге вогняне волосся, яке вигравало золотом у світлі сонячного проміння. Така яскрава зовнішність привертала увагу прохожих, які зупинялись, проводжаючи її своїми зацікавленими поглядами.

 Оскаженілий Лейф гукнув Джуру, який бродив неподалік і вказав на протилежну сторону вулички, де повинна була вибігти його втікачка, а сам пішов її слідом. Хотілось задушити її на місці. Таке було з ним вперше. Його рабині знали своє місце і не наважувались навіть перечити, а тут така зухвала втеча у нього з-під носа. Невже вважає, що від нього можна втекти? Він знав кожну вуличку Кастонії, адже неодноразово збував тут свій товар і поповнював запаси на кораблі.

 Дівчина не знала куди несеться. Першочерговим завданням було втекти від капітана якомога далі, а потім можна буде спокійно обдумати та спланувати свій наступний крок. Вона, наче відчувала, що запеклий  переслідувач дихає їй у спину. Увагу Стелли привернув чоловік, який різко вирізнявся на фоні піратів і купців. Був схожим на справжнього дворянина. Дівчині важко було назвати титул незнайомця, та всі деталі одягу чітко вказували на високий статус у цьому суспільстві. Вишуканий камзол, розшитий золотавою ниткою, білосніжна сорочка, високі чорні чоботи й гордовита постава допомагали зрозуміти, що цей чоловік з близького оточення монарха, адже судячи з уроків історії, саме правитель міг подарувати титул своєму підданому за вислугу перед країною. Не роздумуючи більше ні секунди, кинулась до нього, благаючи про допомогу.

– Будь ласка, допоможіть мені. Мене викрали пірати й намагаються продати – наче скоромовку проговорила дівчина, за щораз обертаючись назад, щоб перевірити чи не наздогнав Лейф.

 Чоловік окинув її зацікавленим поглядом. На вигляд йому було близько тридцяти. Темне, довге волосся було туго зв’язане у низький хвіст, а сірі очі пропалювали своїм зацікавленим поглядом.

– Звідки ти? – не припиняв дивитись на схвильовану незнайомку.

– Здалеку – коротко відповіла і в цю секунду позаду виник розлючений капітан.

– Когось загубив, Лейфе? – звернувся до нього незнайомець. – Ця рідкісна пташка з твоєї клітки? – поцікавився, знову окинувши поглядом ошелешену дівчину.

 Вона миттєво кинулась повз незнайомця, ледь не зіткнувшись з кремезним Джуром який перегородив їй шляхи відступу. Через свою необачність знову потрапила у пастку. Хіба могла знати, що цей з вигляду пристойний дворянин водить дружбу з піратами. На очі знову навернулись сльози. Знала, що винахідливий капітан придумає для неї особливе покарання, бачила це по його очах, в яких палала лють.