Розділ 6

– Ні, ні… Цього не може бути. Невже знову!? – зі сльозами на очах шепотіла Стелла, побачивши капітана в черговий раз. Він самовдоволено сидів на скрині, в яку Айла викинула її обід.

– Я зворушений тим, наскільки ти щаслива знову мене бачити – уїдливо промовив зухвалий капітан.

– Я тебе ненавиджу, ти – монстр! Як ти міг так вчинити з Айлою!? – перейшла на крик Стелла, намагаючись піднятись із ліжка. В голові ще паморочилось, та після листочків, які їй принесла дівчина, стан трохи покращився.

 Після того, як Стелла знепритомніла, Лейф відніс її до каюти, з нетерпінням очікуючи коли отямиться.

– А мене й не потрібно любити – спокійним тоном додав чоловік. – Зовсім скоро ти позбудешся моєї ненависної компанії й відправишся в нове життя. Під вечір ми прибуваємо до Кастонії, там й розпрощаємось. Я повернусь на свій корабель і наводитиму жах на інших, а ти станеш рабинею і коритимешся новому власнику – знущально продовжив капітан.

– Я ніколи нікому не коритимусь! – крізь стиснуті від гніву зуби, прошипіла дівчина.

– Це ми ще подивимось – загрозливо посміхнувся Лейф. – До речі, ти дуже образила нашого бідолашного Ейза, який готує для усіх нас – він відчинив скриню на якій сидів.

Стелла шумно проковтнула, пригадуючи слова Айли.

– Я не можу нічого їсти, від вас усіх нудить – гострий язичок виявився швидшим за здоровий глузд.

– Нудить значить? – запитально вигнув брову. – Гаразд, я допоможу тобі.

 Він вийшов з каюти, гукнув Джура і за декілька хвилин повернувся з мискою сирої риби. Поставив її перед Стеллою. Неприємний запах розійшовся каютою, посилюючи приступи нудоти. Дівчина піднесла руку до обличчя, щоб прикрити ніс.

– Смачного, мила – награно увічливо промовив Лейф, насолоджуючись зблідлим обличчям своєї полонянки.

– Це ж смішно. Ти не змусиш мене це їсти – гидливо скривилась від одного тільки вигляду.

– Чому ж не змушу? Я завжди отримую те, що хочу – повільно підійшов, загрозливо нависнувши над нею. – Їж! – наказовим, суворим тоном гаркнув Лейф.

– Сиру рибу їсти не можна, ти ж не хочеш, щоб твій товар зіпсувався – ледь стримуючи позиви нудоти, яка підступила до горла, тремтячим голосом прошепотіла дівчина.

 Втративши останні краплі терпіння, він підхоплює дівчину і саджає собі на коліна, боляче утримуючи її однією міцною рукою, а іншою бере шматок риби й підносить до її рота. Зціпивши зуби, Стелла намагається боротись із нудотою і вирватись зі сталевої хватки, та спроби не приносять бажаного результату. Лейф затискає її носа, перекриваючи доступ повітрю і коли вона відкриває свого рота, щоб зробити вдих – кладе туди шматок сирої риби й прикриває своєю кремезною долонею. Обличчя дівчини вмить стає багряним і коли він випускаючи її зі своїх обіймів, падає на підлогу, намагаючись якомога швидше позбутись жахливого присмаку у роті. Серце колотиться, сльози застеляють очі, а капітан присідає навпочіпки й з глузливою посмішкою шепоче:

– Відмовлятимешся від їжі, я приходитиму, щоб нагодувати тебе власноруч, та страви, які пропонуватиму тобі я, будуть вирізнятись оригінальністю і винятковим ароматом. Сьогодні ти смакувала неперевершеною рибою, отрута якої може вбити моментально, якщо її неправильно обробити. Якщо тобі подобаються експерименти, я із задоволенням приготую для тебе наступного разу щось не менш вишукане – самовдоволено додав капітан.

 Він покинув її каюту, а дівчина кинулась за водою, яку для неї напередодні принесла Айла. Запах риби дратував її рецептори й викликав нові приступи нудоти, з якими боротись було практично неможливо. Лейф спеціально залишив рибу у каюті, щоб провчити нахабну полонянку.

 Через декілька хвилин, сюди знову прийшли. Молодий юнак поставив відро і кинув ганчірку.

– Капітан наказав тобі привести каюту в належний вигляд – заговорив хлопець.

 Стелла повільно піднялась із ліжка і підійшла до відра, коли двері за ним зачинились. Хотілось пнути його, щоб вода розлилась по підлозі, та страх змусив її виконати його наказ, та й нестерпного запаху риби хотілось якомога швидше позбутись.

 Коли повернувся капітан, все довкола сяяло чистотою. Він поклав перед нею миску з обідом і присів на звичне місце. Це знову була не надто апетитного вигляду каша. Він з викликом подивився на дівчину, яка опустила свій погляд, щоб не бачити його самовдоволеної фізіономії.

– Бачу, ти тут трохи прибралась – провів своїм пальцем по скрині, на якій сидів, на наявність пилу. – Тепер час обіду. Чи може хочеш чогось більш ароматного? – вп’явся своїм чіпким поглядом.

 Дівчина взяла миску з кашею і ледь стрималась, щоб не перекинути її вміст йому на голову. Її погляд був красномовніший за будь-які слова, та вона не наважилась знову йому перечити. Першу ложку каші проковтнула з величезним зусиллям.

– Ти явно не оцінила мого кулінарного таланту – розсміявся Лейф, насолоджуючись її покірністю. – Сьогодні, причаливши до берегів Кастонії, ми підготуємо тебе до продажу, а завтра, ти красуватимешся перед юрбою охочих заволодіти твоїм тілом. – Ніби, намагаючись вивести її на емоції, додав капітан.

 Стелла палала від обурення, та не вимовила жодного слова, ігноруючи провокації чоловіка. Та він не зупинявся.