Розділ 5

 Він пропалював дівчат своїм руйнівним поглядом. Стелла важко проковтнула, намагаючись позбутись задушливої грудки в горлі, затуляючи собою Айлу, яка із жахом і приреченістю дивилась у вічі своєму найбільшому страху.

– Догрались дівчатка – уїдливо промовив капітан. – Такий розвиток подій було легко передбачити. Айло, ти думала, що я не помітив твоїх візитів до моєї полонянки? – дика лють у його очах змушувала її зіщулитись і опустити погляд.

– Вона ні в чому не винна – спробувала стати на захист нещасної Стелла. – Я її змусила.

– Дуже дивно. Як можна змусити людину на відстані? Ти ж не запрошувала її у свою каюту? А може ти чаклунка і силою думки вплинула на Айлу? – схилив голову на бік, загрозливо звузивши очі у дві маленькі щілини.

 Стелла чітко усвідомила, що йому було відомо про всі візити його коханки й він тільки вичікував куди вони приведуть. Як могли бути такими наївними, сліпо віривши, що вдасться обвести цього чоловіка навколо пальця? – подумки картала себе дівчина.

 Айла очікувала найгіршого, знала, що Лейф ніколи не пробачає і боялась навіть уявити що він зробить з ними.

– Ви думали, що я такий дурний і не здогадаюсь до чого приведуть ваші зустрічі? Саме ти допомогла відкрити мені очі – вткнув своїм пальцем у Стеллу. – Я давав тобі усе, що було потрібно – викарбовуючи кожне слово, рявкнув на Айлу, яка, під його тиском не змогла втримати сліз.

– Окрім свободи та права вибору – знову перекинула його увагу на себе Стелла.

 На шум прийшли інші члени команди, які уважно спостерігали за сценою на палубі. Кожному було цікаво чим усе закінчиться. Захмелілі пірати із неприхованим задоволенням розглядали полонянок.

 Лейф повільно підійшов ближче. Його чорне волосся розвівав вітер, а на обличчі заграла загрозлива усмішка, яка не віщувала нічого хорошого.

 – Кажеш свободу? – подивився прямо у вічі, та Стелла не опустила свого погляду, а вперто продовжувала дивитись на розлюченого капітана, що ще більше його дратувало. – Буде вам свобода – гнівно процідив крізь стиснуті зуби й вхопив дівчину за руку, відтягуючи від Айли. – Викинути її за борт – гарикнув Лейф, вказуючи Джуру, який стояв неподалік на свою коханку.

– Ні, ти не можеш цього зробити, будь ласка, облиш її, я в усьому винна – благала Стелла, намагаючись вирватись з його сталевої хватки й допомогти дівчині, та він міцно тримав і змусив дивитись.

– Я ж виконав її мрію – подарував свободу – напрочуд спокійно відповів Лейф.

– Ти чудовисько! Я тебе ненавиджу! – кричала Стелла, не залишаючи спроб вирватись.

– Лейфе, будь ласка, не роби цього – благала Айла, яку своїми кремезними руками підняв Джур і без зайвих слів викинув за борт.

– Лети, пташко, – ніби знущаючись, промовив капітан підхоплюючи на руки непритомну Стеллу, котра не впоралась зі стресом. Зате на обличчі чоловіка не сіпнувся жоден м’яз.

 Вона раптово прокинулась від власних криків у спальні свого будинку, зустрічаючись зі схвильованим поглядом Майка, котрий відчайдушно намагався привести її до тями. Без жодних слів, вона знесилено впала у його обійми й довго плакала, намагаючись впоратись з емоціями. Чоловік міцно пригортав її до свого тіла і ніжно цілував у маківку.

– Годі, заспокойся, це просто жахливий сон, я поруч і тобі нема чого боятись. Я не дозволю нікому нашкодити тобі – дбайливо нашіптував коханий.

 Стелла вірила йому, та знала, що безсилий проти її нічного марення. Та й чи був це звичайний сон? Невже сновидіння може продовжуватись на тому місці, де прокинулась попереднього разу? Це лякало до неможливості, не бажала знову туди повертатись. Чому все це відбувається зі мною? – подумки ставила запитання, відповіді на які не мала. Все те, що відчувала уві сні було настільки реальним, що переслідувало її навіть після пробудження. Вона довго не могла взяти себе в руки, ховаючись в обіймах коханого чоловіка, наче мале дитя, яке шукало захисту від монстрів у темряві. Її власне чудовисько ховалось на задвірках свідомості й знущально повторювало: «Лети, пташко»…

 Сьогодні була неділя, тому Стеллі не довелось у такому стані йти на роботу. Вона задумливо сиділа на кухні із чашечкою міцної кави, яку просто ненавиділа. Майк, який незабаром приєднався, з величезним здивуванням глянув на кохану.

– Ти ж терпіти не можеш каву – констатував беззаперечний факт, адже добре знав смаки та уподобання своєї дружини.

– Тепер доведеться її полюбити – з нотками приреченості відповіла, надпиваючи гарячий напій.

– Що тобі знову наснилось? Ти сама не своя – намагався вивідати чоловік.

– Я навіть не впевнена, що це справді сон – чесно відповіла Стелла, потопаючи в роздумах.

– Якщо хочеш, можеш поділитись зі мною, я тебе уважно вислухаю – дбайливо накрив своєю рукою її тремтячу долоню.

 Стеллі потрібно було виговоритись, тому вона не стала приховувати від нього своєї нічної пригоди. Та з кожним словом і згадкою, її знову накривала хвиля відчаю. Слова застрявали в горлі, а серце тріпотіло, наче крила метелика на вітру.

– Маленька, моя, це звичайний сон, не потрібно так хвилюватись. Я впевнений, що він більше не повториться і ти викинеш його зі своєї пам’яті – пригорнув до себе засмучену дівчину, втираючи її сльози.