Розділ 4

 Після візиту Айли в каюту навідався один з членів екіпажу, мабуть, за наказом капітана, щоб принести їй миску з кашею і кухоль з водою. Стелла навіть не торкнулась їжі. Апетит кудись зник, вона продовжувала сидіти на ліжку, свердлячи своїм порожнім поглядом одну зі стін навпроти. Відчайдушні спроби заснути з надією, що повернеться додому – не приносили бажаного результату. Сон не брався. Здавалось, доля насміхалась з її нікчемних спроб повернути все на свої місця. На зміну вихору найрізноманітніших емоцій, прийшов стан апатії – цілковитої байдужості до усього, що відбувалось на цьому кораблі. Сил плакати більше не було.  

 Ближче до вечора, Стелла раптово відчула жахливу втому, яку супроводжував головний біль, напади нудоти й запаморочення, було важко сконцентруватися. Здавалось, що її шлунок скрутило у вузол, а щоб піднятись із ліжка і зробити бодай крок – не могло бути й мови. Хотілось, щоб ці кляті монотонні похитування припинились, та про це можна було хіба що мріяти. Здогадувалась про причину свого раптового нездужання, адже раніше про таке вже чула, хоч досі не мала можливості пересвідчитись на власному досвіді. Подумки благала, щоб її здогадки виявились хибними, адже морська хвороба могла тривати до трьох днів.

 Коли на небі з’явились перші зорі, Айла знову прокралась до її каюти. Стелла лежала, скрутившись на ліжку. Симптоми хвороби не зникали, а навпаки тільки посилювались.

– Привіт – мило усміхнулась і протягнула ще одне яблуко. – Чому ти нічого не з’їла? – вказала на миску з кашею. – Лейф дуже розсердиться – з щирим співчуттям глянула на бранку.

– І нехай. Мені вже байдуже. Так чи інакше, на мене не очікує нічого хорошого – тихо відповіла Стелла, намагаючись підвестись.

– Ти погано себе почуваєш? – помітила яких зусиль довелось докласти бранці капітана, щоб піднятись із ліжка.

– Я, мабуть, не пристосована до таких подорожей – відповіла Стелла.

– Не хвилюйся, цей стан мине і тобі стане краще. Мені спочатку також було непереливки, та за два дні все раптово припинилось – спробувала підтримати свою співрозмовницю.

– Два дні! – приречено повторила, важко зітхаючи.

 Нова знайома взяла миску з кашею, роззирнулась навкруги й викинула її вміст в одну зі старих скринь.

– Коли з’явиться можливість я заберу це звідси, а поки, краще, щоб капітан не бачив, що ти відмовляєшся від їжі. Я чула від членів команди, що у Лейфа є трави, які допомагають позбутись симптомів морської хвороби. Спробую відшукати їх для тебе.

– Дякую, та не варто ризикувати заради мене. Тобі ж може дістатись від капітана – не хотіла, щоб дівчина потрапила в немилість цього тирана.

– За мене не хвилюйся, все буде добре. За час, який я провела на кораблі, навчилась пересуватись тінню, не привертаючи зайвої уваги інших членів команди до своєї персони. Хоч Лейф заборонив їм до мене торкатись, та ці хтиві погляди доводять до божевілля.

– Відчула це на власній шкірі, коли ступила на палубу – підтвердила її слова Стелла.

– Як ти потрапила на острів? – поцікавилась дівчина й одразу додала, щоб не викликати підозр – Я бачила як ти зійшла на борт в супроводі Джура.

 Стеллі подобалась ця дівчина, та вона їй не довіряла. Чомусь, здавалось, що її спеціально підіслав капітан, щоб та втерлась в довіру. Та ця непідробна щирість і співчуття, яке Айла проявляла, не було схожим на сплановану гру.

– Ти не повіриш, та мені невідомо за яких обставин потрапила на острів. Я заміжня й у мене є коханий чоловік до якого я мрію повернутись – зі сльозами на очах, відповіла на запитання.

– Мені шкода – схиливши голову, наче, це вона її утримує тут силоміць, зі щирим співчуттям промовила гостя.

– Я повинна повернутись ­– наче мантру повторювала Стелла.

– Але як ти повернешся, коли не пам’ятаєш, що з тобою трапилось?

– Я це обов’язково з’ясую і сподіваюсь, що рано чи пізно знайду дорогу додому – її голос трохи тремтів, та в ньому все ще відчувалися впертість і завзятість.

 Айла знала, що швидше за все, вона ніколи не повернеться додому і не побачить більше свого чоловіка, та не наважилась озвучити це вголос. Дуже важко було відбирати у людини її останню надію. Натомість вона спробувала відвернути її увагу від гнітючих думок.

– Розкажи мені, як це кохати по-справжньому – дивне прохання трохи збентежило, та все ж після невеликої паузи, вона почала говорити:

– Це найпрекрасніше почуття у всьому світі. Це, наче, ти віднайшла частинку своєї душі, яку дуже давно втратила. Коханий чоловік стає твоїм новим всесвітом, в якому ти знаходиш все, що тобі потрібно у цьому житті. Здається, що без нього, тебе не існувало і сама доля звела вас разом, поєднуючи в єдине ціле. Його дотики стають для тебе життєвою необхідністю, а рідний погляд дарує тепло твоїй душі. Поряд з ним, тобі не страшні ніякі негаразди. Серце, наче, завмирає коли його руки торкаються твоєї шкіри, а солодкі вуста накривають твої у ніжному, або навпаки пристрасному поцілунку. Хочеться, щоб такі миті ніколи не закінчувались – з приреченим виглядом, втираючи сльозу, яка ковзнула по щоці, описала Стелла свої почуття до Майка.

– Лейф став моїм всесвітом – з сумом констатувала Айла. З її вуст цей вислів набував зовсім іншого значення. – Він увірвався у моє життя і змусив забути все і всіх, кого так любила і втратила з його легкої руки. Він відібрав у мене честь, рідних, домівку, життя…, заполонивши собою. Тепер, якби прикро це не звучало, без нього – я ніщо, він став моїм новим всесвітом, який утворився на руїнах минулого життя.