Розділ 3

 Дівчина роззирнулась навкруги, оцінюючи свою тимчасову домівку. Каюта була доволі темною. Освітлювалась через крихітне віконце, яке виходило на палубу. Ліжко, на якому сиділа, також не вирізнялось особливою розкішшю. Старі скрині, дерев’яні бочки й саморобні меблі доповнювали похмурий інтер’єр.

 Та найбільше лякало не перебування на піратському кораблі, а майбутнє, яке погрожував влаштувати для неї капітан цієї посудини. Сльози капали на обличчя, вона мріяла знову побачити свого Майка і зрозуміти, що все-таки відбувається. В його ніжних обіймах могла сховатись від проблем і відчути себе по-справжньому захищеною. Та гірка реальність розривала серце на шматки. Його не було у цій каюті й взагалі у цій чужій реальності. Допомоги можна було не чекати. Не було слів підтримки та світла, яке випромінювала його душа, тепла, яке зігрівало її серце і дарувало усвідомлення, що в цьому світі є той, хто завжди прийде на допомогу і захистить від будь-яких небезпек.

 Стелла плакала допоки її не зморив сон.

 – Сонечко, ти як? Ти нас так налякала! – розплющивши очі, помітила свого коханого, який присів над нею, утримуючи за плечі. Він обережно підхопив її на руки й поставив на невеличкий диванчик у холі ресторану.

– Що сталось? Де я? – знову не могла нічого зрозуміти. В голові плутались думки, не покидало відчуття розгубленості. Здавалось, що ти тут і водночас в зовсім іншому місці.

– Ти раптово знепритомніла – повідомив Майк.

 Вона міцно пригорнулась до чоловіка і почала плакати від щастя, що все це виявилось жахливим сном. Не бажала більше туди повертатись і тим паче бачити зухвале обличчя свого ката.

– Все добре, лисичко, ти просто розхвилювалась – намагався заспокоїти кохану.

– Не відпускай мене більше, будь поруч – благала дівчина, ховаючись у його ніжних обіймах. Його рідний запах заспокоював і дарував відчуття умиротворення.

– Я завжди буду поруч. Це був просто сон – здогадуючись що так налякало дружину, запевнив Майк, продовжуючи заспокійливо погладжувати її по спині.

 Вечір підходив до завершення. Вони провели гостей, попрощалися із рідними й поїхали додому. Ліззі зупинилась у своєї матері, тому після закінчення свята Майк і Стелла підкинули її до будинку, де минуло її дитинство.

 Стелла досі не могла відійти від несподіваної мандрівки, яку влаштувала власна підсвідомість. Відчуття були наскільки реальними, що вона досі відчувала оцінювальний погляд капітана на своєму тілі. Хотілось якомога швидше прийняти душ і змити з себе це огидне відчуття.

 Майк помітив її порожній погляд. Вона дивилась перед собою, та здавалось, що блукає на задвірках власної свідомості. Не міг навіть уявити про що міг бути сон, щоб так налякати.

– Якщо хочеш, можемо продовжити святкування у більш затишній і романтичній атмосфері – чоловік не втрачав надії повернути їй хороший настрій, адже обіцяв, що цей день народження запам’ятається надовго. Тільки не передбачив, що приємні спогади будуть затьмарені раптовим нездужанням, втратою свідомості та моторошним сном.

– Так, звісно – вперше, відколи прийшла до тями, посміхнулась Стелла і Майк зрозумів, що спроба увінчалась успіхом і його кохана знову з ним, а не літає між хмар.

– Пропоную відвідати наше улюблене місце на пагорбі, звідки відкривається просто неймовірний пейзаж і закріпити враження пляшечкою безалкогольного вина, розпитого під зорями на капоті нашого автомобіля – описуючи все в найяскравіших фарбах, запропонував Майк з чарівною посмішкою на своєму обличчі.

– Хіба можливо від такого відмовитись?! Ти ще той спокусник – із задоволенням погодилась, передчуваючи затишну атмосферу в обіймах коханого.

 Вечір, який плавно перетікав у глибоку ніч, був по-літньому теплим і зоряним. Повний місяць яскраво освітлював пагорб, на якому розмістились закохані. Стеллі вдалось позбутись мерзенного відчуття, яке її переслідувало і вона дозволила собі насолодитись незабутнім вечором сповна. Вони мило бесідували, пригадуючи курйозні випадки зі свого життя, пили солодкий напій з приємним виноградним смаком, який приємно освіжав. Ніжні обійми коханого, зігрівали й доповнювали загальні враження, а пристрасні поцілунки пробуджували хвилю задоволення і розпалювали бажання. Не хотілось, щоб цей вечір закінчувався. Поряд з цим чоловіком життя здавалось казкою. Принаймні, він робив все, щоб можна було зробити такі висновки. Стелла подушечками своїх довгих пальців ніжно торкалась теплої шкіри обличчя чоловіка і закоханими очима дивилась на пухкі вуста, які за щораз накривала чуттєвим поцілунком.

 Повернувшись додому, Стелла прийняла душ, про який мріяла після пробудження від жахіття й повернулась до Майка, засинаючи в міцних обіймах коханого чоловіка, а коли прокинулась, солодка реальність розбилась об дерев’яні стіни піратського фрегата.

 Серце миттєво спалахнуло від болю і гіркоти. Вона зіскочила з ліжка і не могла повірити власним очам, невже її підсвідомість жорстоко з неї насміхалась. Дівчина досі відчувала на собі рідний запах коханого, та його не було поряд. Це доводило до відчаю та істерики, яка миттєво накрила з головою. Не витримавши сплеску емоцій, Стелла почала трощити все, що мала сил підняти й жбурнути об землю. Хотілось якомога швидше прокинутись і покинути це ненависне місце. Усвідомлювала, що, якщо вдалось позбутись цього жахіття минулого разу, значить є шанс повернутись знову, тільки потрібно відшукати спосіб. Звісно, псування їхнього майна – не найкращий варіант, та в стані стресу важко вгамувати емоції. А вони били через край, наче, фонтан. З легких, заколисливих похитувань корабля, зрозуміла, що вони вже встигли покинути береги острова і тепер курсували водами, які його омивали.