Розділ 1

– Кохана, прокидайся, сьогодні важливий день – чоловік ніжно поцілував пухкі вуста Стелли, котра проігнорувала сигнал будильника.

– Ні! Ще хоч хвилиночку, мені сьогодні можна – пірнула під ковдру з головою.

– Ти ж пропустиш найцікавіше. – Майк підійшов до вікна і відгорнув штори, запускаючи яскраве проміння вранішнього сонця до кімнати.

– Що може бути цікавішим за міцний сон в обіймах коханої людини? – пробурмотіла зі свого сховку.

– Приміром святкування твого дня народження у колі найрідніших. Сьогодні приїздить твоя єдина подруга, зустрічі з якою ти чекала цілий рік – не здавався чоловік.

– Гаразд. Ти переміг – скинула ковдру і розплющила свої сині очі. Підвелась на лікті й посміхнулась коханому, котрий у світлі сонячних променів був схожим на справжнісінького янгола. Вона встала з ліжка і потягнулась, наче кішка, розправляючи пальцями локони натурального рудого волосся.

– З днем народження, кохана – він протягнув їй маленьку оксамитову коробочку. Дівчина зі зворушливою посмішкою на обличчі прийняла подарунок, а коли відчинила – побачила золоту підвіску у вигляді кумедної лисички.

 Майк часто прирівнював Стеллу до цієї хитрої руденької тваринки, тому цей кулон мав символічне значення.

– Дякую, вона просто неймовірна – ніжний поцілунок був красномовнішим за будь-які слова вдячності.

– А тепер час збиратись, вже зовсім скоро прибуває літак Ліз – скомандував чоловік, глянувши на годинник.

 Стелла попрямувала до ванної, щоб прийняти душ і привести себе в належний вигляд, а коли спустилась на кухню, яка розташовувалась на першому поверсі їх затишного котеджу, Майк вже встиг приготувати сніданок.

– Коли ти тільки все встигаєш? Мені хоча б трохи твоєї пунктуальності.

– Не міг залишити свою лисичку без смачного сніданку – посміхнувся своєю найніжнішою посмішкою, яку так обожнювала дівчина.

– А мене, ще лякали, що після весілля все кардинально поміняється.

– Тільки не у нас. Я тебе кохаю з кожним днем все більше і від того, що ми почали жити разом, як сім'я, нічого не зміниться, принаймні в гіршу сторону. Просто наші почуття перейшли на новий рівень.

 Майк поклав на її тарілку яєшню з тостами й присів поряд. Його янтарні очі виграшно виділялись на фоні темного волосся. Чорна сорочка огортала широкі плечі й хотілось якомога швидше зірвати її з нього, щоб вкотре побачити що знаходиться під нею. 

 Поснідавши вони застрибнули у позашляховик Майка і вирушили до аеропорту. Дорогою туди, Стелла обхопила голову руками, намагаючись втамувати головний біль, який охопив в лічені секунди.

– Щось не так? – поцікавився чоловік, помітивши, що кохана притихла і тримає руки біля скронь.

– Нічого страшного, просто розболілась голова, скоро минеться.

– Ти занадто хвилюєшся, все пройде просто чудово і ти запам'ятаєш цей день на все життя. Адже дні народження бувають всього раз на рік.

Якби він тільки знав, що його слова стануть пророчими й Стелла справді запам'ятає його надовго.

 Коли Стелла помітила свою подругу, на очі навернулись сльози, вона зірвалась з місця і кинулась у її обійми. Це було настільки зворушливо, що випадкові перехожі посміхались і не могли відірвати свого погляду від цієї зворушливої сцени.

 Ліззі – найкраща подруга Стелли з раннього дитинства. Вони були, наче сестри, котрі все ділили на двох. Ходили до одного дитсадка, разом навчались і сиділи за однією партою. Коли підросли й закінчили школу, домовились в який університет вступатимуть, щоправда, на різні спеціальності. Та навіть це не заважало їм проводити час разом.

 За характером Стелла була шибайголова, а Ліззі – янголом на її фоні. Непосидючість й шалене прагнення в пошуках пригод Стелли різко контрастували на фоні виваженості й стриманості найкращої подруги. Вони були наче їнь та ян, та це не заважало їм залишатись близькими. Дівчата доповнювали одна одну. Ліззі вчила Стеллу бути більш відповідальною, а та натомість заряджала її своєю нескінченною енергією й позитивом. Їх дружбі навіть заздрили, адже в той час, як інші дівчата вставляли палиці у колеса одна одній, їх дует знаходив розраду у найважчі моменти свого життя в обличчі найкращої подруги. У їх дружбі не було місця заздрощам і чварам. Здавалось, що між ними був особливий зв’язок, який залишався навіть через роки.

– Ліззі, яка я рада, що тобі вдалось приїхати. Я так за тобою сумувала – не могла випустити зі своїх міцних обіймів рідну людину.

– А як інакше, ти ж мені наче сестра, я не могла пропустити твого дня народження. Ти ж пам’ятаєш скільки разів мені доводилось витягувати свою невгамовну подругу із найрізноманітніших ситуацій під час подібних святкувань.

– Таке не забувається – посміхнулась дівчина, прокручуючи у своїй голові спогади цих божевільних історій. А їх у неї було чимало. – Як довго ми не бачились, аж не віриться.

– Я теж дуже скучила, не було й дня, щоб не згадувала про тебе – ледь стримуючи сльози щастя додала подруга.

– Привіт Ліззі, радий тебе бачити – підійшов до подруг Майк, щоб допомогти з багажем.

– Привіт, також рада зустрічі. Сподіваюсь Стелла не перетворила твоє життя «на казку»? – засміялась Ліззі, натякаючи на вибуховий характер своєї найкращої подруги.