Сон під ялинку

Глава 10

Всі годинники країни пробили дванадцяту. Люди довкола кричали, палили вогники, цілували близьких та обіймали незнайомців. Всі раділи, що всесвіт дозволив їм увійти в Новий рік, і одночасно плекали свої надії та сподівання на майбутнє. 

Люди такі створіння, котрі завжди будують плани будучи на порозі чогось нового або невідомого. 

Поліна прокинулася на світанку в чужому ліжку, і не могла приховати посмішку, не могла заспокоїти метеликів в низу живота. Вона дивилася на чоловіка, що спав поруч так спокійно і від цього в її нутрі щось теплилося, і зігрівало всю її з середини. Вона все ще посміхаючись примружила очі, щоб втамувати бажання торкнутися хоча б кінчиком пальців до Кості. Ніколи ще не почувала себе так хороше, і так ніби весь світ в її руках. Хоча для неї все десь так і було, бо той її світ лежав зараз поруч і ледве чутно, проте рівно дихав.

Поліна знову згадувала минулу ніч. І в її голову вривалися яскраві спогади, що калейдоскопом змінювали один на інший. Ось хтось торкається її плеча, ось вона вже розвертається, щоб зрозуміти що відбувається. А далі все як в тумані чи казці: палкі обійми, поцілунки від яких болять губи, і довга прогулянка. Подумати тільки вона цілувалася, а потім й кохалася з чоловіком який зник, і вона майже здалася, майже дозволила собі думати, що втратила його назавжди. А він просто підпрацьовував Санта Клаусом, як вчора сам жартував про себе. Вчора вона багато дізналася про нього, і від цього він сподобався їй ще більше. Як виявилося Костя власник логістичної компанії, хоч і невеликої, проте перспективної. Він довго вибачався, і пояснював Поліні, що мусів виконати рейс сам, так як відпустив своїх працівників на свята до сімей. А посилки перевезли ще не всі, та й були  переважно святковими і для дітей, і не міг же він залишити дітей без свята, тому і сів за кермо сам. 

Поліна не сердилася, вона взагалі нічого не відчувала окрім щастя та закоханості. Потім вони ще довго гуляли містом, і говорили про усе на світі, навіть про Полінине дитинство. І ніколи Поліна не думала, що життя іншої ще майже незнайомої людини може видатися таким цікавим. Вони б і далі гуляли й говорили, якби не потомилися. Тоді вони сіли в авто, і Костя навіть запропонував відвезти Поліну до дому. Але потім вони знову ще довго цілувалися в машині. 

Зараз Поліна думала про те, як це було по-юнацьки. А там в авто їй просто хотілося ще, і не відпускати цього чоловіка. І він теж не хотів відпускати дівчину, тому й запропонував поїхати до нього, і вона погодилася, про що зовсім не жалкувала. 

Із гарячих спогадів вирвала приємна реальність, її ніжно обійняли і довго та палко цілували, аж поки не почало бракнути дихання.

—  Доброго ранку, як тобі спалося, —  запитав чоловік продовжуючи розпалювати в ній полум'я бажання.

—  Це був найпрекрасніший сон, —  щиро зізналася дівчина, —  я не хочу, щоб він закінчувався. 

—  А хіба він мусить закінчуватися?

Поліна згадала про сни, ті які бачила довгий час, аж поки не зустріла Костю в реальності, і вирішила поділитися цим з чоловіком.

—  Тільки не смійся з мене, але я бачила тебе, ще до того, як ми вперше зустрілися. Ти снився мені.

—  І що я робив у твоїх снах? —  Запитав чоловік дивлячись просто в очі, де не було ні насмішки, ні здивування, лише розуміння і цікавість.

—  Коли як. Бувало ми гуляли, потім я тікала, бувало я тікала від когось і натрапляла на тебе, або тікала від тебе. 

—  А ти знаєш, що якщо вірити тим хто знається на снах, то сни це перевернута реальність?

—  Мабуть, чула, здається, навіть від матері, а що?

—  Якщо ти у снах постійно тікаєш, то в житті ми просто мусимо бути разом. 

Він знову потягнувся за поцілунком, потім ніжно пестив  вустами її шию та вушко.

Вони ще довго не могли натішитись і напитись одне одним, а потім все ще лежачи в ліжку в обіймах один одного Костя зізнався,

—  Мені з тобою так добре, ніби й нема світ поза межами цієї кімнати, й так не хочеться відпускати тебе.

—  Але там за дверима, й за вікнами все ще той самий світ, ті самі люди яких ми знаємо, і навіть наша, та сама робота.

—  А ще тепер в мене є ти. Я знаю що, мабуть, поспішаю, але не хочу більше розлучатися, не хочу відпускати тебе.

Він знову цілував її, а коли врешті відірвався, то запитав,

—  Може ти переїдеш до мене?

Якийсь час Поліна дивилася в його очі, потім ще мить думала і врешті відповіла.

—  На правах кого я до тебе переїду? Я вихована не так, щоб жити з тобою як співмешканка. 

—  Тоді в чому питання, давай одружимося!

—  Зрозумій мене, але я думаю ти трохи поспішаєш. Дай нам час. Це не відмова, якщо що. 

—  Я все розумію, і поважаю це все, спокійно мовив Костя. —   Він і справді розумів, і здавалося навіть ще більше поважав кохану, після її слів.

—  Але для початку можемо сходити в гості до моїх батьків, та й до твоїх також. Звісно якщо ти хочеш цього. Давай почнемо з маленького.

—  То ти пропонуєш зробити подарунок ще й для наших батьків, —   сміючись запитав, знову пригортаючи її до себе.

—  Чому б не почати з цього?

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше