Сон під ялинку

Глава 7

Після цього побачення в Поліни був такий гарний настрій, що вона мало не літала по хаті зі своєю пошкодженою ногою. Костя так припав до душі, що здавалося, може він і є її друга половинка. Дівчина метушилась, прикрашаючи оселю до свят. Шкільними справами не займалась, бо була на лікарняному, тож мала вдосталь вільного часу, щоб начаклувати собі святковий настрій.

Сьогодні на прийом до лікаря. Добре, що нога вже не так турбує, та й якось дівчина вже наловчилась на одній нозі стрибати. Звичайно, далеко “не піде”, але по хаті пересувається запросто. 

Та настрій трохи зіпсувався, коли отримала повідомлення від Кості.

 

Вибач, не зможу відвезти тебе до лікаря, замовив таксі, буде об 14.00, все оплачено.

 

— Чому така сумна? — запитала мама з порогу.

Поліна все ще дивилась на екран, не одразу помітивши, що мама прийшла на обід.

— Та нічого, — відповіла з затримкою дівчина.

— Будемо обідати? — запитала, поклавши на стіл великий пакет мандаринок.

— Мандаринками? — пожартувала Поліна.

— Суп зранку зварила, а це на десерт.

Мама розуміючи глянула на доньку. Та посміхнулась їй і вирішила все розповісти.

— Костя написав повідомлення. Він не повезе мене до лікаря.

— Може справді зайнятий? — намагалась зарадити мати.

— Чому ж не подзвонив?

— Подзвони сама!

Мама підігріла суп для них обох і вони смачно пообідали. 

Коли їхала до лікаря на таксі, все ж вирішила дослухатися маминої поради і зателефонувати до чоловіка.

 

Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності, зателефонуйте пізніше або надішліть смс повідомлення.

 

Звісно, Поліна думала найгірше: що чоловік більше не хоче з нею бачитися. Але в серці ще була надія, тому вона написала йому повідомлення:

 

 Дякую за таксі! Щось сталось у тебе? Чим зайнятий? Може я можу допомогти?

 

В кабінеті лікаря не могла зосередитись ні на чому, окрім як на думках про Костянтина. Дівчина вже звикла бути самою, тому готова була змиритися, що і не цього разу, вона стане щасливою. 

— Через тиждень чекаю вас знову. Якщо все так піде, то зможете уже бігати.

— Бігати? — засміялась. — Та куди ж мені бігти?

— Та хоч куди! Можете і на лижах і на ковзанах.

— Дякую лікарю, — потисла руку.

 

Таксі відвезло і додому. Мама з татом уже чекали за вечерею. Поліна розповіла, що одужання йде повним ходом і скоро буде бігати.

— І куди ж ти побіжиш? — з посмішкою мовив батько, — на роботу до школи? Уже бігла, що аж впала.

Всі дружно розсміялися. 

— Дай Боже, — продовжив батько, — наступні свята будемо зустрічати уже більшою родиною.

— Це ти про що, тату?

— Може внуків дочекаємось! 

Поліна лише злегка усміхнулась і вкотре глянула на телефон. Та ні повідомлень, ні дзвінків від Костянтина не було.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше