Глава 6

Костя зменшив швидкість, коли вони під'їхали до парку.

— Я сподіваюсь ми не на прогулянку? — з подивом мовила Поліна.

— Ні, на парк цього разу, ми будемо лише дивитися.

Він продовжував їхати і за хвилину вони були вже на місці. Обоє вийшли з машини і зачаровано глянули на ресторан з панорамними вікнами, що розташовувався на краю соснового парку. Святкові вогні виблискували, і хоч був ще день, виглядало це не менш гарно.

Поліна зробила крок і Костя відразу ж опинився поруч. “Який же він турботливий” —  подумала, і  дозволила взяти себе під руку, щоб було зручніше йти. Він уже зрозумів: жінка неохоче просить про допомогу. Але й він не з тих кого треба довго про щось просити.

Сходинка за сходинкою і вони опинились на ґанку. Дбайливий швейцар відкрив скляні двері і вони увійшли всередину. Там молодих людей зустріла дівчина, яка одразу повела їх до ліфту, де на третьому поверсі вже чекав столик. 

Дівчина допомогла з верхнім одягом, повісила його неподалік на вішалку.

Столик був під панорамним вікном. А якщо точніше, вся стіна була прозорою. І розкішний краєвид на зимовий парк радував око.

— Тут дуже гарно, — промовила Поліна.

— Я радий, що тобі подобається. За кілька хвилин тут буде кулінарне шоу.

Чоловік вказав на кухонний острівок посередині залу. Дівчина глянула і не могла збагнути, як це вона одразу не помітила. В той момент, шеф-кухар якраз заходив до острівка з якимсь приладдям, а кілька офіціантів зносили продукти.

— Я ще такого не бачила, — зізналась Поліна.

Всі столики були зайняті і увага гостей прикута до кулінарної трохи специфічної сцени. Там було, мабуть, усе: від умивальника до гриля. 

— Шановні гості, — промовив шеф-кухар, — шоу почнеться через п'ятнадцять хвилин. Замовляйте напої і очікуйте.

До них підійшов офіціант. Костя замовив обліпиховий чай, а Поліна м'ятно-імбирний.

Раптом, щось за вікном привернуло увагу Поліни: кілька дітлахів вибігли на сніг, а за ними вийшов святий Миколай з посохом та мішком з подарунками.

— Дивись, тут Миколай, — з дитячою щирістю вимовила дівчина.

Офіціант якраз приніс напої і вирішив пояснити:

— На другому поверсі якраз добігає кінця дитячий майстер-клас з виготовлення і прикрашання імбирного печива. До них завітав Миколай.

— Дякую, — майже одночасно промовила Поліна та Костя, коли підсували ближче до себе напої.

Офіціант мило посміхнувся і пішов.

— Може, ми не туди прийшли? — сказав чоловік. — Треба було на другий поверх.

— Ти ж, певно, не знав, що там Миколай буде, — з усмішкою мовила жінка.

— Якби знав, ми б точно пішли туди.

За вікном батьки фотографували своїх дітей з так добре втіленим в образ чоловіком. Здавалося, що борода у нього була справжньою, але роздивитись було годі.

— То чим ти займаєшся? — запитала Поліна.

— А я теж як святий Миколай, — зацікавив.

— Як це?

— Вожу подарунки з Італії в Україну.

— Подарунки?

— Не тільки подарунки, але зараз свята, тому переважно подарунки. Всі хочуть порадувати свої рідних.

— Цікава в тебе робота, — з захоплення сказала Поліна.

— Так, щоправда, роблю я це не сам, у мене є кілька машин і водії.

Згодом почалось і кулінарне шоу. Молоді люди дивились зацікавлено як шеф-кухар готує для них страви прямо у них на очах. І не просто готує, а ще й показує різні трюки. То ж вистачало там літаючих овочів, яєць, які в повітрі розбивались на льоту і палаючої каструлі, з вогнем майже до стелі. 

Коли страва була зготована, всім гостям принесли їхні порції. Поліна з Костею увесь вечір приємно спілкувались, говорили про все на світі. Здавалося, що знайомі вони дуже давно. Якось навіть не помітили, як уже настав час десерту. Стало трохи сумно, що так швидко промайнув вечір і пора додому. 

При них запекли крем-брюле і з останніми солодкими шматочками чоловік сказав:

— Мені дуже сподобався цей вечір з тобою. Сподіваюся він не останній.

Запиши мій номер і пиши будь-коли.

Поліна записала номер Кості. Повертаючись додому, обоє були під враженням від цього побачення.