Глава 5

 Поліна ніколи не думала, що зібратися на побачення буде так не просто. Їй заважало дві речі: перша —   власне і була її нога, що все ще сильно боліла, а другою —  стала відсутність побачень довгий час. За цей час самотності вона якось розучилася проявляти свою сексуальність. Звикла триматися строго та холодно, як вона сама це називала “чисто ділові відносини”. Її гардероб теж був в чомусь строгим та більш діловим. Тому відкопати вишукану сукню, яка б пасувала на побачення, не вийшло. 

Зрештою вона вирішила одягнути свої улюблені джинси та укорочений жакет. Під піджак одягнула дуже зручну блузку. “Якщо не вишукано, то принаймні зручно” —  вирішила Поліна. Подивилася у дзеркало, і навіть посміхнулася, бо вигляд мала і справді привабливий. Трохи підфарбувала губи прозорим блиском, а очі за допомогою олівчика зробила більш виразними. Жінка ще раз перед дзеркалом поправила одяг, розмастила помаду, і перш ніж вийти на побачення, на яке вона вже трохи спізнювалася, задоволено і щасливо посміхнулася до себе у дзеркало. 

Відчиняючи двері квартири, вона лише подумала про те, як спускатиметься донизу, коли на неї, як за чарівним помахом палички  вже чекав Костянтин.

—  Привіт, ти маєш гарний вигляд —  з порогу закинув їй комплімент.

—  Давно чекаєш?

—  Зовсім ні, не хвилюйся про це. То ти готова?

—  Аякже.

Він галантно взяв її під руку, та допоміг спуститися сходами. Дівчині здалося, що якби вона почала нити, що нога дуже болить, він з легкістю підхопив би її на руки й поніс до самого авто.

—  Коли вони вже майже спустилися, Поліна все ж запитала:

—  А чому ти не подзвонив? Поки чекав, хоч чаю б випив!

—  Я вирішив не квапити тебе, і дати тобі стільки часу, щоб зібратися, скільки знадобиться.

—  Це дуже мило, пробач за спізнення.

—  Всі дівчата спізнюються, зате ми чоловіки маємо унікальну можливість оцінити вашу красу.

Так говорячи вони дійшли до авто. Костянтин допоміг Поліні сісти і для себе зауважив дивовижну зелень очей дівчини. Він з цією думкою сів на водійське місце, допоміг застібнути дівчині пасок безпеки і ще раз неприховано та навіть дуже інтимно глянув їй в очі. Дівчина засоромилася, а чоловік навіть завівши авто думав про ці очі. Вони широко дивилися на світ і ніби світилися зсередини, випромінюючи літо навіть узимку і гріючи всіх довкола своїм теплом.

Зрештою Костя рушив з місця, і лише тоді спромігся зробити Поліні короткий комплімент: 

—  У вас… У тебе дуже гарні очі.

—  Дякую. Це від моєї мами, —  від чергового компліменту серце жінки зовсім трохи, але пришвидшило ритм. Водночас це хай і трохи, але зблизило їх. Вона підсвідомо розслабилася, та відкинулася в м'якому кріслі. Але все ж запитала: —  То куди ми їдемо?