Це був довгоочікуваний вечір. Нарешті ми з чоловіком (попередньо залишивши дітей в його мами) пішли на побачення. Люблю такі вечори. Сукня, підбори, легкий макіяж. І він такий зібраний та водночас розкутий поруч з тобою. В такі моменти забувається і робота, і виснаження, і побут. І тобі знову вісімнадцять! І знову, ви студенти, безтурботні та веселі очікуєте від світу та самих себе чогось неймовірного.
Зайшовши в кафе, що має назву «3 дуби» з комфортом вмощуємось за столиком. Замовляю каву. Ну і що, що вже вечір? Ну і що, що завтра зранку прокидатися і йти на роботу? В мене ж грандіозні плани на цю ніч! Чоловік замовляє колу. Приносять, правда, пепсі, але коли нас це зупиняло?
І тут починається все найцікавіше. Не з пепсі звісно, але з саме з тієї миті коли пригубивши офігенно холодне фраппе, розумію, що щось не так. Що саме поки не зрозуміло, але моя інтуіція, п’ята точка, та називайте як заманеться прямо горлає! На перший погляд все як зазвичай: приємний вечір, легка музика, снують офіціанти та все таки щось не так.