Глава 2. Бажання надолужити втрачене!

  Завдяки своїм чудовим пейзажам, кристально чистим водам, дивовижній флорі та фауні, королівство Ксітал стало справжньою перлиною, яка захоплює весь світ своєю неповторною красою.

      Багато творчих душ із радістю відправляються в цю дивовижну країну, надихаючись світлом її пейзажів і мудрістю її історії, щоб створити мистецтво, яке, немов, зіткано з найчистіших емоцій. Тут, серед магічної атмосфери та величі природи, народжуються картини, насичені фарбами життя, і вірші, сплетені з прозорих ниток душі.

     Велична держава Ксітал, споглядаючи своєю красою на чужі погляди, приховує за своїми мурами похмуру тінь загрози. Нестримні потвори, подібно до проклятого ритму, нападають на її кордони, огортаючи землю тривогою та занепокоєнням. Героїчні герцоги, що охороняють свої володіння, вступають у небезпечні битви з чудовиськами, віддаючи життя захисту свого народу. У цьому нескінченному танці смерті та доблесті, кожен удар, кожна мить страшної битви, сповнені нестримним духом відваги та непохитної рішучості стати щитом простого народу во ім'я миру та безпеки їхньої рідної землі.

    Благородний і мудрий правитель —  Орландо Каліаста, прагне знайти ідеальне рішення, що дозволить протистояти небезпекам, оминаючи криваві сутички. Його благі наміри походили з глибини його душі, сповненої бажань забезпечити безпеку своєму народові та улюбленій доньці.

— Тату! — радісно вигукнула Емілія, кинувшись в обійми короля. — Минув місяць з того часу, коли я востаннє бачила тебе. Я так сумувала за тобою!

— Емі, тепер ми будемо бачитися щодня. — Орландо ніжно обіймав свою дочку. — Вибач, що змусив тебе так довго чекати.

— Ті дні, які я проводила на самоті, вже здаються далеким минулим. Нині мій світ наповнився яскравими барвами, які сяють яскравіше від саме сонце. Я просто щаслива.

— Ти дуже емоційно передаєш свої почуття, Емі. — усміхнувся король, мимоволі глянувши на Даліоса. — А як пройшла твоя зустріч із герцогом Варціліоном?

— Це був несподіваний поворот подій, — усміхнулася мила дівчина, підбігаючи до юнака. — Даліос став таким мужнім та високим, що я навіть не можу дістати до його голови, — сказала вона, вставши навшпиньки, демонструючи свою безпорадність.

— Ха-ха-ха, не можу не погодитись. Даліос став вищим за мене на пару сантиметрів.

— Не такий вже й високий я, — сказав юнак, злегка нахилившись.

— О, дістала, — прошепотіла кронпринцеса, ніжно проводячи рукою по темному волоссю герцога. — Такі м'які...

— Кхм, а що сталося потім? —  поцікавився Орландо.

— Я сприйняла його за лицаря. — Емілія трохи відсторонилася від Даліоса, даючи йому можливість випрямитися. — Але ось, що було дивно, його одяг доволі дорогий. Лицар не міг би дозволити собі такі вбирання... До речі, тату, чому ти не розповів мені, що мій наречений саме Даліос?

— Хотів влаштувати для тебе сюрприз, — відповів король.

— І він вдався, — посміхнулася Емілія, відчуваючи змішані емоції.

«Вони обговорюють мене так, ніби мене тут немає», —  подумав юний герцог, дивлячись на активну дівчину.

— Емі, я планую влаштувати для тебе дебютний бал, щоб про тебе дізнався весь світ. Також оголосити про ваші заручини, —  заявив король з гідністю.

— Бал?.. Мій перший і прекрасний бал?.. — шепотіла собі під ніс Емілія, відчуваючи хвилювання перед новими подіями.

— Як ти і просила, я дозволю тобі все підготувати. Герцог Варціліон надасть тобі допомогу. Спільна справа допоможе вам стати трохи ближче один до одного. — усміхнувся Орландо.

— Так, ваша величносте, — схилився юнак перед правителем. — Я зроблю все, що потрібно.

—  Даліос, я рада прийняти вашу допомогу. Сподіваюсь, ми знову зможемо стати такими близькими, як шість років тому, — сказала Емілія з посмішкою.

«Як же наївно з вашого боку, Еміліє. Ми вже не діти». — Герцог простягнув свою руку кронпринцесі, сяючи холодним поглядом. — Ваша високосте, я вірю, що так воно й буде.