Глава 1. Квітка та звір!

          Перед золотавим дзеркалом, у блиску ранкового світла, чарівна дівчина доглядала своє хвилясте волосся, ніби розчісуючи нитки світанкових променів. Її дотики ніжно пливли у повітрі, дбайливо охоплюючи кожне пасмо, наче вона тримала в руках витончений і тендітний кристал.

          Абсолютно протилежний ніжності юної леді, юнак був жорстокий у своїй сутності. Його руки, вкриті мозолями від руків'я важкого меча, виглядали як знаряддя вбивства, а одяг, просякнутий кров'ю чудовиськ, відображав його жорстокість. З кожною миттю золотисті очі юнака спалахували ненавистю та азартом, немов вогонь, готовий поглинути все на своєму шляху. Він жадав винищити всіх монстрів, щоб помститися за смерть батька, і це полум'я помсти палало в його серці яскравіше за будь-якого іншого вогоню.

          О, як чарівно складаються долі, коли різні серця з'єднуються невидимими нитками шлюбного союзу. Відмовитися від цієї магії —  означає сміливо кинути виклик самій долі та королівській волі.

— Заміжжя?.. — юна леді була вражена до глибини душі, читаючи лист,а надісланого з блискучого палацу.

— Отже, цей час настав. — вимовив молодик, відклавши повідомлення в сторону.

          Ізольована від зовнішнього світу кронпринцеса Емілія Каліаста та герцог Даліос Варціліон, який зберігав у своєму серці всю гіркоту життя, зустрілися біля величних воріт палацу.

          Суворий погляд юного герцога змушував серце Емілії завмирати від страху, проте вона наполегливо не спускала своїх очей з його обличчя, намагаючись поводитися так, ніби не відчуває нічого, крім хоробрості. Але крізь тонкий покрив видимої впевненості проступали іскри справжніх почуттів, які легко читалися в її рубінових очах — страх, тривога, можливо, навіть надія на щось, що таїлося глибоко в її душі.

— Ви стали ще прекраснішою, ваша високосте. — Вклонився він їй.

— П-пробачте?.. Ми знайомі? — запитала вона, дещо збентежено.

— Ім'я мені — Даліос, герцог Варціліон.

— Даліос? Ви, справді, Даліос? – здивовано вигукнула кронпринцеса.

— Так, ваша високосте.

— Я не впізнала вас одразу. Ви дуже змужніли. — Мило посміхнулася вона.

— Минуло шість років з нашої розлуки і… Ваша високосте, що ви робите?

— А?.. Шукаю батька. Він говорив, що на мене чекає приємний сюрприз. От я й подумала, що він особисто зустріне мене. — Емілія зазирнула під накидку юного герцога. — Не тут?..

— Його величність не може ховатись під моїм плащем.

— Ви такий великий, що я легко під ним сховаюся. До речі, а мій наречений випадково, не ховається за вами?

          Кронпринцеса зробила коло навколо Даліоса, сподіваючись помітити хоч щось, але залишилася розчарованою, виявивши лише порожнечу.

— Здається, я почав розуміти, про який сюрприз говорив його величність.

— Це буде щось смачненьке? — із блиском в очах запитала юна леді.

— Ваша високосте, вашим нареченим є я. Мій батько та його величність поклялися одружити нас, коли ми були ще дітьми.

— Фух… — полегшено зітхнула вона. — Я злякалася, що мені доведеться одружитися з незнайомцем. Декілька ночей через це не спала.

— Я думав, що ви будете проти цього шлюбу.

— Ой… я і не подумала про це… Але якби й подумала, то нічого б не змінилося, правда? Адже це остання воля вашого батька. Було б грубо з мого боку вимагати розлучення.

— Ми ще не одружені.

— Заручини чи заміжжя, різниці особливої ​​немає. Все одно ви будете моїм партнером.

— Ви стали повнолітньою, але в душі все одно дитина. Зовсім не подорослішали.

— І зовсім я не дитина. Я розсудлива людина, яка розуміє всю серйозність ситуації, але... це занадто втомливо. Життя таке прекрасне і дивовижне, що просто неможливо не поринути в нього. Даліос, вам варто частіше посміхатися, щоб світ відповів вам взаємністю.

— Ваша високість, ви такі наївні.

— Неправда! — стиснувши свої кулачки, Емілія заперечила герцогу.

          Намагаючись прикинутися сердитою, кронпринцеса залишалася чарівним створінням, наче перлина, готова розквітнути сльозами будь-якої мить. Але її старання не змогли зворушити крижане серце Даліоса.