Розділ 8: Справжнє партнерство

Еллі сиділа на дивані у своїй старій вітальні, тримаючи в руках келих білого вина, яке Вікторія порадила їй випити, щоб «заспокоїти нерви». Але вино не допомагало. Її думки гуділи, як рій роздратованих бджіл, перескакуючи від спогадів про Ліама Скотта до вчорашньої розмови з Вікторією. Слова її босині крутилися в голові: «Ти можеш показати йому, хто ти тепер… зробити так, щоб він пошкодував». Ідея помсти була спокусливою, як темний шоколад — солодкою, але з гірким присмаком. Еллі не була впевнена, чи готова вона перетнути цю межу.

Вона відкинула голову на спинку дивана, дивлячись на тріщину в стелі, яку ще пам’ятала з дитинства. Цей дім, попри свою порожнечу, був єдиним місцем, де вона відчувала себе в безпеці. Але без мами він здавався чужим, як декорація до життя, яке більше не належало їй. Еллі згадала, як Маргарет влаштовувала той злощасний день народження, як намагалася зробити її щасливою, не розуміючи, що робить усе тільки гірше. І Ліам… Його обличчя, його холодна посмішка в переговорній учора, ніби він і не пам’ятав, як розчавив її дев’ять років тому. Чи пам’ятав він узагалі?

Її телефон задзвенів, вириваючи її з думок. На екрані висвітилося ім’я Вікторії. Еллі зітхнула, відчуваючи, як у грудях наростає напруга. Вона не була готова до ще однієї розмови, але знала, що уникнути Вікторію неможливо.

— Еллі, як ти там? — голос Вікторії був бадьорим, але з ноткою нетерпіння. — Сподіваюся, ти не передумала після вчорашнього.

Еллі стиснула келих сильніше. — Я… я все ще не впевнена, Вікторіє. Це весілля… я не знаю, чи зможу. Це занадто складно.

На іншому кінці лінії запала тиша, а потім Вікторія розсміялася — тихо, але з тією самою хижою ноткою, яка змушувала Еллі насторожуватися. — Складно? Еллі, життя складне. Але ти не з тих, хто здається, правда? Я бачила, як ти впоралася з тими орхідеями. Ти можеш усе, якщо захочеш.

— Це не про орхідеї, — різко сказала Еллі, її голос тремтів. — Це про нього. Про Ліама. Я не можу дивитися на нього, не згадуючи, як він… як він змусив мене почуватися нікчемною. І тепер я маю планувати його весілля? Це занадто.

Вікторія зітхнула, але її тон залишався твердим. — Послухай, Еллі. Я розумію, що тобі боляче. Але ти сама сказала: ти не та дівчинка, якою була. Ти повернулася сюди не для того, щоб ховатися. Ти повернулася, щоб узяти своє. І я тобі допоможу.

— Допоможете? — Еллі відчула, як її серце закалатало. — Як?

— Зустрінемося в офісі через годину, — сказала Вікторія, і її голос став змовицьким. — Я покажу тобі, як ми можемо зробити це весілля… незабутнім. Але не так, як хоче Амелія Грейвс. На наших умовах.

Еллі завагалася. Вона знала, що Вікторія пропонує щось небезпечне, щось, що може змінити її назавжди. Але думка про те, щоб стояти перед Ліамом як рівна, як та, хто тримає всі карти, була занадто спокусливою. Вона кивнула, хоча Вікторія не могла цього бачити. — Гаразд. Я буду.

Офіс «Forever Moments» був тихим, коли Еллі увійшла. Сонце вже сідало, і приміщення заливало м’яке помаранчеве світло. Вікторія сиділа за своїм столом, тримаючи в руках склянку віскі, що було незвично для робочого місця. Вона жестом запросила Еллі сісти, її посмішка була одночасно теплою і небезпечною.

— Отже, Еллі, — почала Вікторія, відставляючи склянку. — Ти готова слухати?

Еллі кивнула, відчуваючи, як її долоні стають вологими. Вона сіла навпроти, тримаючи руки на колінах, щоб приховати тремтіння.

— Ми не будемо грубими, — сказала Вікторія, її голос був спокійним, але пронизливим. — Ніяких скандалів, ніякого вульгарного саботажу. Ми зробимо це витончено. Тонко. Так, щоб ніхто не здогадався, що за цим стоїмо ми. Але коли все розвалиться, Ліам і його розпещена наречена відчують, що втратили контроль.

Еллі відчула, як її горло стискається. — Як… як це зробити?

Вікторія відкинулася на спинку крісла, її очі блищали. — Уяви собі: дрібні помилки, які накопичуються. Неправильний відтінок квітів, який дратує Амелію. Запізнення постачальників. Сукня, яка раптом стає тісною через «помилку» ательє. Усе виглядатиме як випадковість, але разом ці деталі створять хаос. І ти, Еллі, будеш тією, хто тримає все під контролем, тією, хто виглядає бездоганно, поки їхній ідеальний день руйнується.

Еллі відчула, як її серце прискорюється. Ідея була божевільною, але в ній було щось привабливе. Вона уявила, як Ліам дивиться на неї, як його самовпевненість тріскається, коли все, що він планував, іде шкереберть. Вона уявила, як Амелія, ця золотоволоса принцеса, втрачає свою ідеальну маску. Але потім її охопив сумнів.

— А якщо нас викриють? — тихо спитала вона. — Це може знищити вашу агенцію. І мою кар’єру.

Вікторія розсміялася, її сміх був легким, але з ноткою цинізму. — Еллі, я в цьому бізнесі досить довго, щоб знати, як прикрити сліди. Ми будемо обережними. І повір мені, я не дозволю, щоб тебе звинуватили. Ми партнери, чи не так?

Еллі подивилася в очі Вікторії, шукаючи хоч найменший натяк на обман. Але все, що вона побачила, — це впевненість і дивне тепло, ніби Вікторія справді вірила в неї. Це було нове відчуття — мати когось, хто бачить у тобі силу, навіть коли ти сама в ній сумніваєшся.

— Партнери, — повторила Еллі, і її голос став твердішим. — Що ми робимо першим?

Вікторія посміхнулася, цього разу ширше, як кіт, що впіймав мишу. — Для початку ми влаштуємо Амелії сюрприз із квітами. Вона хоче білі орхідеї, але я знаю постачальника, який може «помилитися» і доставити кремові. Це дрібниця, але вона виведе її з себе. А потім… ми подумаємо про щось цікавіше.

Еллі відчула, як у її грудях зароджується щось нове — не просто гнів, а азарт. Це була гра, і вона щойно зробила свій перший хід. Вона не знала, куди це її приведе, але знала одне: вона більше не тікатиме від Ліама Скотта. Цього разу вона буде тією, хто встановлює правила.

— Гаразд, — сказала вона, її голос був тихим, але сповненим рішучості. — Починаємо.

Вікторія підняла склянку, ніби пропонуючи тост. — За справжнє партнерство, Еллі. І за солодку помсту.