Сестра

     Секвоя здригнулася, почувши знайомий голос. Їй було водночас приємно й моторошно — спиною пробіг холодок. Проціва могла принести вісті. І мало ймовірно, що добрі. Після того як Секвоя відмовилася повертатися в море, її викреслили з родини. Тому поява сестри — досить дивна, майже нереальна подія.

Та за мить вона радісно всміхнулася юній русалці, що насторожено трималася повіддалік.

— Привіт, сестричко, — розкрила обійми Секвоя, раптом забувши, що треба притримувати поділ сукні, і той швидко поважчав, набравшись води.

Здавалося, що Проціва здивувалася, але все ж підпливла і обійняла сестру.

— А ти подорослішала, — сказала Секвоя, вдивляючись у світлі, кольору морської хвилі, очі русалки.

— Та й ти, сестро, змінилася дуже. Як тобі живеться серед людей? Чи не ображають тебе?

— У мене все добре, — відповіла Секвоя. — Серце-сестро, ти єдина, кого з нашої родини я бачу за ці роки. Як там матір, як бабуся, як брат з сестрами?

Проціва скривилася й повільно провела долонею по воді, здіймаючи дрібні кола.

— Бабуся й досі сердиться, — сказала вона вже спокійніше, без тієї різкості, що відчувалася в її голосі спочатку. — Не може пробачити тобі втечі на суходіл, до людей. Каже, що це ганьба для роду… А часом і взагалі твердить, ніби це Иноїр подав тобі такий дурний приклад.

Секвоя здригнулася від згадки про брата, згадала, яким він став після повернення з землі людей.

— Хоча він усе ж повернувся в море, — продовжила Проціва, ніби прочитавши думки сестри, — твоє рішення він підтримав. І знаєш… він досі тужить за тією жінкою-людиною. Навіть тепер, коли має дружину й дітей. Це видно в його очах, коли думає, що ніхто не дивиться. А ще, сестра Галатея розповідала, звісно ж по секрету, що він зберігає залитий в холодне скло портрет тієї жінки.

     Секвоя опустила погляд, вона відчула певний сором за слова, що бездумно вирвалися в неї, коли брат знову перепитав, чи добре вона подумала. Юна і різка, Фегімасада наговорила йому злих слів, нагадавши, що він покинув кохану, бо піддався тиску бабусі. І не просто кохану, а жінку, яка носила під серцем його дитину. Сказала йому це, хоча розуміла, що все не зовсім так і було. Адже він дізнався правду, коли вже повернувся в море. А якби ж тоді не пінився, не психонув, то був би з коханою. Відтоді Фегімасада остерігалася бабусі, знаючи, на що вона здатна.

— А що сестри? — тихо спитала вона.

— У всіх усе добре. Наша Селезія вже вийшла заміж, — стала веселіше розповідати Проціва. — За того самого знатного юнака, за якого матір і бабуся колись хотіли віддати тебе. Весілля було гучне, правильне… таке, яким його й уявляли старші. Сестра Селезія тепер поважна пані.

Тоді Проціва зробила паузу, наче зважуючи слова.

— Матір вдруге вийшла заміж. Але живуть вони в нашому домі. 

— Дякую, що розповіла, — нарешті мовила Секвоя. — Добре, що у них усе гаразд.

Проціва уважно подивилася на неї, і в її погляді промайнула майже дитяча цікавість.

— А у мене настав час виконання домовленості про «Кроки по землі». Саме тому я й припливла, Фегі, до тебе. Та мушу тебе одразу попередити, щоб ти не вмовляла мене теж лишитися на суші. Я виконаю домовленість і через три дні повернуся в море, — дівчина кивнула, підтверджуючи власні слова, і сильно плеснула по воді біло-червоним хвостом.

— Обіцяю, що не буду. — розсміялася Секвоя, допомагаючи сестрі вперше вийти на берег.

   Проціва знала, що буде боляче скидати луску, але навіть не очікувала, що аж так. Там, де лусочки облітали, з’являлася ніжна рожева шкіра; торкатися до неї було досить боляче, а місцями навіть виступала кров. Дівчина з вдячністю прийняла допомогу сестри. Добре, що повне перетворення відбулося за кілька хвилин, тож терпіти довго той пекучий біль не довелося. Вже стоячи на справжніх людських ногах, Проціва подумала, що треба було подбати про якийсь одяг. Секвоя зняла свій фартушок і зав’язала його сестрі на бедрах, повернувши завязками на один бік, аби вийшла подоба коротенької спідниці. Верх тіла Проціва прикрила розпущеним довгим рожевим волоссям, яке, швидко висихаючи на вітрі, змінювало колір і ставало просто русявим.