8 глава

Ясмін

Цей чоловік виявився справжнім… Кхм… Ніби перед тобою торт із пишним кремом, а всередині – перець чилі, хабанеро, каролінський жнець, чи що там ще люблять підкидати в соуси, щоб обпекти смакові рецептори до тла! Ти тільки відкушуєш перший шматок, а там – пекло. І як з цим впоратися? Проковтнеш – обпече, а виплюнути – гордість не дозволяє.

Він вже давно пішов, а посмак залишився. Пекучий і несподіваний. Така гіркота й гнів, що хочеться вирвати цей шматок із себе, але він в'ївся занадто глибоко. Якого кренделя я взагалі про нього думаю? Ха, переспати він зі мною захотів. Що це за комплімент такий? Який нахаба!

Що він взагалі про себе думає? Може, вважає, що його нахабна усмішка і вигляд модельного бізнесмена дозволяють йому диктувати умови?

Я мало не проклинала себе за те, що цей чоловік так сильно зачепив мене.

І наче все мало стати гірше, на порозі пекарні з’явилася… санітарна служба. Вони ввійшли з обличчями, серйознішими за тісто для хліба, яке не піднялося. Одна з них, жінка з нереально гострим поглядом, виглядала так, наче могла вбити пекаря лише своїм суворим поглядом.

— Ви власниця? — спитала вона, дивлячись на мене, як на хліб, який перевищив строк придатності.

— Так, власниця, — відповіла я, намагаючись змусити себе звучати спокійно.

— У нас є декілька запитань до вас, — витягаючи блокнот і ручку. — Чи не могли б ви показати всі ваші ліцензії, дозволи та сертифікати?

— А що не так? — питаю, вже відчуваючи, як дихання стискається від напруги.

— Перевірка, — коротко відповіла інспекторка.

Ну от, чудово! Тільки цього мені не вистачало. В голові пролетіла думка, що це дуже підозрілий збіг. Фелікс. Спагеті вам на плечі! Звісно ж, він. Хто ще міг би надіслати сюди всі ці інспекції? Він, певно, сидить у своєму розкішному офісі, потираючи руки, задоволений тим, як добре йдуть його справи.

Інспекторка взяла документи, почала переглядати їх, але її обличчя залишалося таким же серйозним, як і раніше. Здавалося, що вона спеціально шукала хоч щось, за що можна було б зачепитися. Вони обшарили кожен куточок пекарні: заглядали в печі, перевіряли холодильники, зважували продукти на полицях, розглядали, як пакуються десерти. Мені здалося, що вони зараз почнуть розрізати мої булочки, щоб перевірити їхню начинку!

Але санітарна інспекція — це лише початок. Після них прийшла пожежна служба. Це вже було навіть смішно. Я стояла, дивлячись, як вони перевіряють вогнегасники та евакуаційні шляхи, наче пекарня — це склад небезпечних хімікатів.

— Ви впевнені, що ваші вогнегасники в належному стані? 

— Так, — я ледь стримувала нервовий сміх. — Вони перевірені нещодавно.

— Переконайтеся, що всі виходи відкриті й не заблоковані, — суворо промовив він і пішов перевіряти далі.

Я ледь стримувалася, щоб не почати гримати на них. Це вже було занадто. Спроби зіпсувати мій бізнес вийшли на новий рівень. Та хто б сумнівався! Звісно, це справа рук Фелікса. Він завжди грав жорстко, а тепер вирішив діяти ще хитріше.

Після пожежної служби з'явилася податкова. Вони перевіряли касовий апарат, рахували чеки й допитували кожного з моїх працівників. Денис, мій стажист, дивився на них з такими переляканими очима, що я думала, він зараз втече з пекарні й більше ніколи не повернеться.

— Ох, Денисе, не хвилюйся, — сказала я, коли податківці нарешті дали спокій. — Це просто перевірка.

— Просто перевірка? — перепитав він. — Вони так дивилися на мене, наче я підробляю всі чеки.

— Вони ж це роблять не вперше, — говорю спокійно, хоча всередині мене все кипіло. — Просто робота така.

Насправді це не була звичайна перевірка. Це був справжній терор. І я знала, хто за цим стоїть. Я працювала так багато задля своєї пекарні, що часто плювала на особисте життя. Коли я відкрила пекарню п’ять років тому, я стикнулася з безліччю проблем. Зараз же у мене було все майже ідеально.

Але знаєте що? Якщо цей Фелікс думає, що кілька перевірок зламають мене, то нехай краще починає шукати собі нове хобі. Тому що я — як той кекс: ззовні м’яка, а всередині твердий горіх.

***

— Міно, ти мене слухаєш? — голос вириває мене з моїх думок.

Міно? Колись це здавалося милим, тепер це більше схоже на спробу змусити мене пам’ятати кожну деталь нашого минулого.

Через цього сухаря Фелікса мені довелося зустрітися з юристом. Юристом, який також мій колишній. Юристом, який також збирається одружитися з моєю колишньою найкращою подругою. І вона стала колишньою саме після цього. Іронія долі, правда? Хто б міг подумати, що у світі, де вистачає чоловіків і каблучок, мені доведеться сидіти навпроти чоловіка, який колись мені освідчився, а потім одразу пішов до тієї, з ким я дихала одним повітрям з самого дитинства. Вони почали зустрічатися через тиждень після нашого розставання, ніби все було заздалегідь сплановано. Знаєте, що найбільше огидне в цій ситуації? Він подарував їй ту саму каблучку, яку планував подарувати мені, але я тоді відмовила.

Звідки я дізналася про це? О, дуже просто. Соня виставила цілу епопею на своїй сторінці в Instagram: десять сторіс із детальним описом кожного етапу "прекрасної пропозиції", два пости з довжелезними підписами про "любов і долю". 

Ви, мабуть, запитаєте, чому я не обрала іншого юриста. Та тому, що цей дуріан — так, саме так я його називаю, адже краще за цю смердючу екзотичну гидоту його не опишеш — дійсно досконалий у своїй справі. Його мозок працював з документами так, як моя духовка працює з найскладнішими рецептами: точно, надійно й ефективно. Тож коли справа стосувалася юридичних питань моєї пекарні, кращого помічника годі було й шукати.

— Я слухаю, слухаю, — відповідаю, не показуючи, як дратують його слова.

Погляд на нього навіть зараз, через стільки часу, залишає посмак неприємної гіркоти. Як тоді, коли розумієш, що твої улюблені тістечка опинилися в руках того, хто не здатен оцінити їх справжню цінність. Його акуратний вигляд, ідеально випрасувана сорочка й відшліфований до блиску гаманець на столі, який я впевнена обирала моя колишня подруга.