Глава 11. Штиль, заспокійливе, мізинчик.

Минуло три дні.

Потягуючись усім тілом, мрію про ліжко, з якого мене висмикнула зранку потреба вчасно прийти на обстеження. Ще й погода змінилась різко і тому тортури пробудженням змінились тортурами пронизливим вітром та надмірною вологістю, котрі ґречно проводжали мене до лікарні та назад. Наслідків їх компанії й досі не позбавилась, бо холодних пальців на ногах все так само не відчуваю і навіть ангорові шкарпетки не допомогають в цій екстреній ситуації.

Нічого, зараз вип'ю запашного чаю, а потім зникну, з головою, під ковдрою — і буде мені щастя. А поки що, хоч і бажаю пришвидшити процес, але покірно чекаю, коли електричний чайник вимкнеться та запарує, показуючи нетерплячку лише переминанням з ноги на ногу.

Та моє передчуття гарячого блаженства  перериває дзвоник вхідних дверей. Я не чекала на гостей, але добре. Добре! Зроблю це аби тільки позбутися додаткового головного болю. Й без цього у скронях та тім'ячку гупало цілодобово.

Неквапом прямую до цілі і ось, не пам'ятаючи про існування дверного вічка, кволо прочиняю двері. Непроханий гість на порозі спочатку здається незнайомим та потім спогади з ним повертаються в сім'ю пам'яті, як блудний син. А нн-кількість секунд потому новий образ знайомої постаті дивує своєю незвичністю. Та я ніяким чином не проявляю свою підшкірну емоцію, сховавшись за непроникаючим матеріалом байдужості.

— Так і будемо у мовчана грати? — першим порушує тишу гість, коли ми вже вдосталь просканували один одну очима.

— Непогано виходить. Чому б й ні? — беземоційно жартую, й радію, що ще встигла втратити цю дорогоцінну навичку.

— Тіно, в тебе все добре? Як ти себе почуваєш? — питає непрохана особа, зображаючи деяку стурбованність.

— Це ти завуальовано натякаєш, чому не прийшла віддати борг? Вибач, гадала, що ми вже квити, — відповідаю спокійним тоном. — В мене там чайник кипить. Не маю часу на базікання, тож... — додаю, встигнувши вимовити першою і похапцем зачиняю двері.

Але гримнути дверима в мене не виходить, бо, по-перше, зараз маю скарги на слабкість і, по-друге, мені це не дають зробити.

— Тіно, треба поговорити, — впирається чоловіка рука в масивну сіру залізяку.

— Про що? Про твій новиф імідж? Хочеш, аби я оцінила та свою думку сказала? — апитично буркаю.

— Сарказм на місці, отже, колючко, це точно ти. От тільки, чому бліда така? — неначе не чує мене й про своє базікає непроханий, вже перетнувши екватор мого порогу та зачиняючи двері за власним бажанням.

— В мене там чайник закипів, — згадую й мляво розвертаюся на 180 градусів подалі від чоловічих очей, залишаючи їх випученими позаду.

Мабуть нерозумно залишати гостей, яким не дуже довіряєш, у своїй оселі на самоті, але мій безпристрастний стан, як наслідок лікарняного шоку, посилає до чортів всілляки перестороги. Зараз мене цікавить тільки чай та тепла постіль. Розмови без сенсу не викликають зайвого ентузіазму.

Заварюючи чай у заздалегідь підготованому горняткові розміром з пів літри, намугикую собі невідомий нікому і навіть мені співанковий мотив. Обережно пригублюю солодкий напій аби не обпекти пухку та ніжну шкіру губ та замріяно заплющую очі, зустрічаючи жадане тепло, яке охопило тіло.

— Ну нарешті я дочекався чаюванню з тобою! Гостинно просиш? — перебив моє смакування голос захожого, за якого я встигла й забути, зловивши гарячу нірвану.

Глипнула на нього раз другий. Та й далі продовжую смакувати нектаром тепла, розтягуючи усмішку по всьому своєму личку, ніби ніхто й не говорив до мене.

— Ти якась дивна, Тіно. З тобою точно все гаразд? Надто вже ти беземоційна якась. Ще й на поріг впустила і, ні писку, ні гарчання не послідувало.

Поки розгубленний гість патякає зайвого, мої сили після насиченого ранку добігають кінця. Хочеться лягти в ліжечко, але ж я не зовсім здуріла, аби при сторонніх пірнати під ковдру. Он чай вже сприйняв за запрошення, то що вже казати про ліжко? Довелося обмежитися стільцем біля столу і зручно вмоститися на ньому, довіривши своїй спині важливу місію — підпирати файно вибілену стіну.

Не довго думаючи й чоловік всівся на стілець напроти. Мабуть, щоб комфортніше було витріщатися, як я калапуцяю ложкою в своєму жерлі з напоєм. Сьогодні він не міг намилуватися мною — все дивився й дивився.

— Тіно... — промовив глухо. — Ти думала над моєю пропозицією?

Мовчання відповіло за мене більш виразно. Сподіваюся, чоловічі мізки спроможні оцінити обставини і він второпає, що треба й міру знати — моя гостинність не безстрокова. Однак, мабуть я багато хочу, бо вуста гостя розтулилися знову:

— Я все ще не полишаю надії і дотепер хочу, аби ти працювала зі мною. Сподіваюсь, ти помітила на що пішов заради цього? Все як ти прохала.

До цього часу я вивчала темну рідину у своїй керамічній ємності, але слова чоловіка зачепили. Відстороненно глянула на нього й далі опустила очі. Кутик рота підскочив, зобразивши криву подобу усмішку.

— Невже не вразив? — почухав він потилицю. — Чи то був жарт? — знітився. — Я ж її відрощував та глядів, як довгождану дитину.

— А зараз прийшов жалітися сам на себе, бо не розумієш, як рука піднялася збрити ті кляті паклі? — озиваюся в решті решт, не зумівши стримати усмішку. — Тобі так більше личить.

— А тобі пасує спокій. Ти нагадуєш штиль. Та я знаю, що він в будь-яку мить може перетворитися в громовий шторм. Втім, я радий, що ти мене не жахаєшся зараз і даєш спокійно виговоритись, — зауважив рудий.

Захитавши головою в підтвердження, вимушена й собі зізнатися, бородань без борідки вже не схожий на м'ясника. Піднімаючи очі на нього вже не біг спиною морозець. Небезпека минула. Дбайливо поголене обличчя навіть усміхалося дружньо і випромінювало зичливість.

— І як ти зважився на такі разючі зміни? — цікавлюся, попри те, що досі перебуваю в міцних обіймах індиферентності.

— Хочу бачити такого кондитера, як ти, своїм постачальником солодкого, — поетично висловлюється мій недороботодавець, мабуть сподіваючись на мою милосердність, але йому це не вдається. — Ти не переймайся — замовлення не щоденні і відмовлятися від своїх постійних клієнтів не треба. В моєму ресторані часто справляють бенкети, весілля та інші гуляння. Саме на такі урочисті події і треба виготовляти солодощі. Тортики, караваї, дивні, тістечка, цукерки-компліменти, пряники — все, на що спроможна твоя фантазія, відштовхуючись від вимог клієнтів.