Глава 8. Наруга.

І ось я згадую про обережність. Рудий м'ясник тут! Він десь поряд і має охайний, діловий вигляд, але зараз десь подівся з мого поля зору. Проте, він начебто мене не помітив, то ж сподіваюся на удачу.

Однак, переслідувач сьогодні явився мені у образі чарівного антидоту любовного сп'яніння! Я миттєво забуваю, як поводитися в компанії з Арсеном. Спантеличено намагаюся ухопитися за бесіду, яку він розпочав, але коли-не-коли втрачаю ниточку розуміння, повертаючись у свої думки, страхи і передчуття чогось страшного. Все це, включаюся балакучого чорнявого красеня, здалося враз неправильним. От тільки, ніяк не збагну, чому, коли і де сталася ця помилка?

Арсена, як я помітила, важко було переговорити. Його рот не затикався. Говорив якусь нісенітницю. Про погоду, їжу, силу тяжіння між нами. Він згадав, як обирав квіти для мене та не шкодував компліментів, в яких, на жаль, моїми вухами були спіймані вульгарні підтексти.

— Куштуючи десерт, приготований твоїми руками, я зрозумів твій секрет. В свої солодощі ти додаєш частинку себе. Інакше, як пояснити легку та приємну солодку нотку карамельки, моя чарівно карамелька? — співав цвіркун.

В цілому, красунчик залишався таким же привабливим в моїх очах, але тепер я навела чіткість та різкість на картинку. Затямила, що переді мною типовий франт, вловила лестощі, від яких можна отримати запаморочення і рішуче розтулила свого нафарбованого ротика, але не для того, щоб закинути туди шматочок ніжного м'яса форелі, а щоб спитати, добре обдумано та заплановано:

— А що ми будемо робити далі? Які плани?

Молодик оживився. Блискучі ліхтарики в очах освітили шлях від його до моїх очей, в які він заглядав безцеремонно та розперезано. Котяча усмішка переможним вінцем лягла на його обличчя.

— А ти б хотіла продовження? Перехід урочистого вечора в розслабляючу ніч? — ласково спитався цвіркутунчик.

— А чом би й ні? Ти ж сам казав, що між нами іскри та потужнє тяжіння, мов ми два магніти. А що магніти роблять, коли їх тисне один до одного? — його усмішка розпласталася на всю можливу площину, моя ж навпаки — зникала з кожною наступною секундую.

— Якщо вже так, то дозволь спитати. До тебе чи до мене? — зацвірінькала пташка, облизуючи свого дзьобика, промовивши саме те, чого я й боялася.

— Я ще подумаю... Ось зараз... Мені треба... — через важкість думок дібрати потрібних слів стало складніше. — Я на хвилиночку!

Вже відчайдушно плануючи подумки план втечі, ще впевненним, але вже дизорієнтованим кроком попрямувала до жіночої кімнати. Добре, що заходячи до ресторану, примітила вивіски ще одразу, то ж хоч вбиральню не довелося довго шукати і соромитися питань про шлях до неї.

Так і залишилась в цій кімнаті наступні пів години, обмірковуючи все.

Недотаксист, мій вірний переслідувач, і ми з Арсеном в одному ресторані. Недотаксист знає, як звати Арсена і попереджав, що він не той, ким себе видає. Арсен дарує квіти, хизується дорогим авто, запрошує в престижний ресторан. Між нами симпатія, іскри.. Безумство!

Натяки та прагнення пристрастного бронета до близькості, швидкість розвитку нашого спілкування — все це насторожує. Я ж не могла закохатися з першого погляду в брехливого поганця?

Якщо чисто теоретично, звичайно, то могла. Мій перший хлопець мені зраджував, а другий підставив на роботі. Мабуть, я приречена закохуватись у тих, хто робить мені боляче...

Але ж Арсен! Арсен не такий! Не може таким бути! Він просто багатий і, вірогідно, сколотив свої статки незаконно. Але, якщо це ніяк не буде відзеркалюватися на наших стосунках та не зашкодить мені —  я згідна на все заплющити очі. Кохати чоловіка шахрая чи корупціонера не страшно. Страшно, коли коханий чоловік бреше, ображає, маніпулює тобою, робить тобі боляче...

... Ні. У нас все взаємно! Між нами вирують почуття і ми цілеспрямовано уявляємо і бажаємо один одну вже без одягу в потужному вихорі пристрасті. Скажено збудженні, навіжено цілуючись, ми готові співати дифірамби нашому коханню — ось яка наша кінцева, обопільна мета, яку приховувати марно.

І нічого лихого немає в цих почуттях! І нема ніяких перешкод, якщо двоє людей зустрілися та закохалися і тепер хочуть бути разом і відчувати один одну. Вірогідно, то хороше вино добряче переполошило мої думи і від надлишку емоцій мене трохи занесло штормовою хвилею не в ту затоку. А треба б було вже повертатись до мого красунчика.

Позбувшись, непридатних до роздумів, сумнівів, повертаю на лице з розпахнутими обіймами свою усмішку, що десь загубилась, та енергійно прямую до зали, сподіваючись знов віднайти мотузки взаєморозуміння та симпатії до Арсена. Вже хочеться згадати, як це бути оберемком в його руках. Може й голови не варто втрачати, але втратити відчуття реальності, цілуючи цього красунчика, треба нагально!

Переповнена грайливістю, оминаю очима усіх, нецікавих мені, відвідувачів закладу, спрямовуючи крок до нашого столику. Але щось смикнуло мене озирнутися на бар, повз який я щойно прошла.

...Краще б я цього не робила.

Спершись на чорний мармур барної стійки, серед декількох господ, мій, ніколи не замовкаючий, цвіркотунчик мило базікав з якоюсь кралею! Навіть не так. Він фліртував з нею!!!

Виключивши варіант, що обізналася, бо ж чітко бачу обличчя Арсена, мої брови насупилися, ніздрі носа розширилися, а губи скрутилися в нерівну лінію. Це фіаско! Більше за брехню ненавиджу ревнощі, але вони завжди присутні, якщо бачу свого коханого чоловіка поряд з іншими жінками.

А він вже мій? Чи впевнена я в цьому?

Ми разом, на побачені, він робить мені приємні й щедрі сюрпризи, натякає на тісне продовження вечора — гадаю, це вже про щось говорить, тож беру на себе відповідальність охрестити цього чоловіка своїм. Однак, що це за фіфа сміється з його водоспаду нескінченних жартів?!? Здається, оцей, що він щойно розповідав і уривки якого досягала моїх вух, він вже оповідав мені. Але не впевненна. Мабуть, треба було краще слухати його, а не бігати кожні десять хвилин в свої думки, як алкоголіки за новою порцією міцних напоїв.