Глава 7. Сюрприз.

Збиратися на побачення необхідно з піднесенним настроєм. Так вчила мене мати в ті рідкісні, як діамантові самородки, моменти, коли ми знаходили спільну мову та не гризлися одна з одною. Але я така слухняна дитина, що зараз з мене так і пре... розлюченність.

А я ж і справді хотіла перед Арсеном постати з усмішкою до самої потилиці! І що натомість? З якого ясеня впало на мою голову спочатку те худе дурбецелу і згодом бородань, який вправно зіграв роль рятівника?!? З якого переляку мій переслідувач взагалі захистив мене від того дурного шмаркача? Не захотів дилитися ні з ким своєю здобичю? Ото ще мені шляхетний лицар!

Якого, взагалі, сина пекла, він знову з'явився на моєму шляху? На два дні зник і так було добре без нього...

Фарбуючи пухкі вуста в ядучо червоний, в пам'яті гортаю ще свіжі спогади. На жаль, виготовлення шоколадного тортику не витіснило нестримних емоцій.

Лють лл'ється по венам, вульгарно пульсує грудкою в горлі неприборкане роздратування. Страх ще сонно забився в куточок, даючи можливість владарювати свідомістю зубастій ненависті.

Місце, де міць м'ясистих пальців бороданя вп'ялася в мою шкіру, на згадку про це почуття стало синцем та, подібно швидкій дії дріжджових компонентів, вже встигло запозичити багряно-сині забарвлення змішаних фарб з палітри вечірнього неба. То сонячний диск, у розпалі поглинання його горизонтом, наостанок залив мою кімнату саме кольорами від рожевого до фіолетового, щедро поділившись деякими з моєю шкірою? Чи все-таки м'ясник відзначився? Гармидер в моїй душі, психіці, емоціях стався завдяки йому, тож і лаври за синці належатимуть також йому і більше нікому.

Не вистачить слів, епітетів, метафор, аби передати всю ненависть, якою дихаю до нього! Вона клубками піниться з моїх думок. Вона паразитує і затьмарює всі інші почуття. Вона не дає можливості подивитися на світ не через свою звірину призму і тому, мій надто гострий, роз'ярений зір бачить повсюди ворожу пику і сприймає її за червоний клаптик матерії. Збудженність нервових закінчень зовсім не та, яку б хотів викликати в мені мій переслідувач? На жаль є лише ця. Смакуйте, що маємо.

Осоружний, якщо хотів зайняти особливе місце в моєму серці, досягнув свого, але йому дістався рандомний білет в інший орган, то ж тепер він сидить в мене в печінках. Хоч як не намагалася викинути його з голови — не виходить. Епізоди, з ним в головній ролі, перетворились в мареня та прокручуються по тисячному колу.

Поговорити захотів! Ти ба який говіркий попався! Шушваль відігнав, зігравши благородну роль того, хто вирішує проблеми, але сам забувся, що вовка в овечій шкурі видно здалеку! Ще й на Арсена наговорював!!!

Враз пазли не зійшлись.

"Арсен не той, ким здається". Арсен. Звідки. Він. Знає. Арсена. Звідки він знає, що Арсена звуть Арсеном?

Здається макіяж вже готовий й так. Зайві десять хвилин коректувала блиск на губах, тіні на повіках, ще раз пройшлася тушшю по віям, рум'янами по щоках. Та досить. Зашкварна емоційність та роздуми он до чого привели — до дуже делікатного питання. Тепер не зможу й доторкнутись до косметики, бо приклад розв'язувати закортіло.

Аж гульк!  Дзвінок у двері. Невже вже час? Вже сьома? Пора на побачення.

— Але не забувай, дівчинко, що найголовніше на побаченні обережність. Дотримуйся обережності, — звертаюсь пошепки сама до себе, дивлячись в дзеркальну поверхню гардероба та провівши долонею по всій довжині свого каре. Ще один контрольний погляд на себе і все — фарбована чорнявка в елегантній синій мережевній сукні готова до балу. Або ж до алгебри, бо щось підказує мені, що всі події останнього тижня тісно пов'язані.

Ніколи ще не траплялись зі мною такі пригоди. Я завжди з педантичністю ставилася до вибору свого оточення, а зараз же — в мій порт бажають причалити всі, кому не лінь. Зацікавила скількох одразу! Недотаксист гарчить, що я буду його і нічия більше, а замовник, котрий вперше в житті мене бачить в реальності, погоджується підіграти, не відштовхує мій поцілунок і пропонує піти на побачення.

Взуваючи невисокі підбори, бо сама досягала метру й сімдесяти сантиметрів у висоту, дивуюся такому співпадінню. Яка ймовірність закохатися з першого погляду в того, хто так само закохався в тебе? Якщо відкинути варіант про долю та спорідненість душ, звичайно. Раніше я б його найпершим примітила, бо саме так вважала, зустрівши Валентина. Але доля тривала лише три роки і зараз мені вже не сімнадцять. Закохавшись удруге  вважала свої нові та взаємні почуття лише виключенням з правил.

Що ж цього разу? Диво чи божевілля? Фальш чи співпадіння? Звичайний випадок або ж... Ні! Не хочу заздалегідь мати якісь безпідставні підозри. Я даю собі шанс лише на одну спробу.

Один вечір. Одне побачення. Один чоловік, який викликає в мені циклони, а циркуляція моєї крові в організми, коли я дивлюсь йому в очі, б'є всілляки рекорди Гіннеса.

Будь ласочка, аби ж це було безпечне, надійне побачення та щира людина. Я втомилася закохуватись не в тих людей. Я більше не витримаю. В мені не залишиться нічого людяного, нічого доброго, якщо й цього разу моя закоханість та почуття призведуть до розбитих, як моє серце, тарілок на кухні...

Якось взявши себе та свою сумочку в руки, із сонцем в очах відчиняю двері. Але замість того, аби побачити свого довгожданного супутника на цей вечір, бачу перед носом розкішний букет квітів.

Навіть не так... ВЕЛЕЧЕЗНИЙ БУКЕТ ЧЕРВОНИХ ТРОЯНД, які ідентичними бутонами притискалися тісно один до одної і утворювали собою довершену композицію неперевершеної краси!!!

— Привіт. Це тобі.

А ні — довгожданий чарівник, тобто супутник, теж на місці. Он позирає, тримаючи перед собою флористичне диво. Але мої очі засліплені ще не баченою в дійсності красою.

— Мені? — ошелешено перепитую, згадуючи, чи чистила я вуха, а чи може, бува, мені почулося. — Оце все?

— А кому ж іще? Не бачу тут більш ніякої чарівної богині, яка б зрівнялася з тобою. Все до твоїх ніг, — дарує мені свою незрівнянну усмішку Арсен і передає важкий букет, який в мене мало на падає з рук. Аби ж вистачило сил його втримати!