Глава 6. Чай і до чаю.

Минуло два дні.

Взбиваю білки, поступово додаючи цукор. Міксер торохкотить на всю кухню, проте заспокоює нерви. Замішування тіста окремий вид моєї медитації, а саме зараз нагально її потребую. І користь, і антистрес.

Це вже віддавна я ховаюся за тістом від усіх життєвих негараздів, але останній рік, відколи кондитерська діяльність стала моєю основною, робити це стало куди зручніше. Виготовляти солодощі на замовлення з ранку до вечора, здавалося, мало б мене зморювати, проте я таким чином набираюся сил. Це той самий момент, коли діяльність в задоволення і хочеться аби ці робочі миті тривали вічність.

І який же тоді в мене може бути стрес, якщо я цілими днями тільки й роблю, що займаюсь улюбленною справою? Замовлень ціла купа, що не встигаю? Хотіла б щоб так і було, та на жаль ні.

Чоловіки — от хто останній тиждень не дає мені, ні спокійно спати, ні щасливо жити. Спочатку недотаксист, а потім Арсен і на додачу ще один — Іларіон, хай би їм там усім гикалося довго!

Поцілунок з Арсеном став переломним моментом. Красень подіяв на мене магнетично, вибухонебезпечно. Чорне волосся, що стояло сторчма, неголенність, пухкі вуста і темні очі. Ідеальна статура і міцні м'язи, що були запорукою чуттєвих обіймів. Мене приваблювало в ньому абсолютно все, від зовнішності і до манер. Мене вабило до нього і тягнуло так, неначе він кисень в космосі, а я одинокий рейнджер із малим запасом повітря.

Отож, почувши пропозицію від об'єкта своїх швидкозаймистих почуттів про можливе продовження нашого знайомства — либонь випромінювати радість, але мене це турбувало.

Не можна так стрімголов починати стосунки! Якщо вони взагалі можливі. Не можна закохуватись з першого погляду! Це лише хімія та фізика і ніяка не доля. Викид ендорфіну — не більше. А я вже навигадувала собі хто зна чого й ніяк не можу вгамувати свої гормони й досі...

Колись зі мною вже таке траплялось. Моїм першим коханням був Валентин. Тільки побачивши його — серце зупинилося, не кажучи вже про перший поцілунок, доторки та ніч. Я вважала те кохання щирим, справжнім і одне на все життя. Проте, спільні плани на майбутнє гикнулися через три довгих і безповоротно втрачених роки.

Потім було кохання з першого погляду в Давида. Все згідно стандарту — забракло подиху і підкосилися колінця, а через рік шалені почуття пристрасті трансформувались в ненависть.

Більше стосунків я не мала, а інтриг та флірту не терпіла й зовсім апріорі. Тож зараз, відчувши знайомі ознаки швидкої закоханості з першого погляду, завила вовком, очікуючи чергового тяжкого досвіду.

Так вже сталося, що не вмію закохуватися інакше. І за свої двадцять п'ять повних рочків не могла змусити себе цілувати чиїсь холодні вуста чи бодай приймати знаки уваги від когось без цього підґрунтя.

А прихильники час від часу траплялись. Одного разу колега навіть подарував квіти та зізнався в симпатії! Ще інколи різні чоловіки задивлялись мені вслід. Дехто наважувався на компліменти, хтось кликав на побачення, а я ж усіх нещадно спопеляла поглядом і відштовхувувала. Не тому, що всі вони були мені не симпатичні — траплялись хлопці хоч куди красені — просто не могла я, не закохавшись, давати надію. Без почуттів не цікаво.

Лише одного чоловіка не змогла відштовхнути. І це недотаксист, той страхопудало, мій вірний переслідувач з душею м'ясника, котрий викликав бурю в моїй душі і змушував труситися перед ним від страху і незнання, що буде завтра, чи буде в мене те примарне завтра...

Скажу відверто — його наполегливость та невідступність змусили мене поважати цього чоловіка. Не одразу, але поступово. Ще ніколи заради мене чоловіки не витрачали скільки часу тільки на одні очікування моєї скромної персони. І от дивлячись на бороданя з вікна, ловила себе на думці, що як раптом це дійсно доля? Можливо, закохавшись не миттєво я отримаю новий досвід щастя? Можливо, шлях від закоханості і до ненависті був невірним, а якщо почати стосунки з ненависті то в результаті і отримаю кохання на все своє життя, чисте і велике?

Проте, насправді я не вірила, що це може продовжуватись довго і тому  всілляко хотіла довести, і собі, і недотаксисту, що я не буду його і він не буде мене чекати стільки, скільки зможе чи стільки, скільки я скажу. А найголовніше — я бажала його здихатись. Страх не минав і тривога за своє життя, сумніви в адекватності м'ясника — все спонукало до цього.

І от, коли вже третій день підряд я не бачу, ні його рудої бороди, ні його знайомої автівки — жіноче "а я ж казала" заторохкотіло шкільним дзвоником. Він не став більше домагатися мене і повідомлень, на кшталт: "Солоденька, коли покличеш на чай? Я змерз в очікуванні" вже не пише. Дякуючи харизматичному мурчику, Арсену.

Однак, радіючи своєму звільненню від пильного шпигуна, разом з тим я й зажурилася. Виходить, що шлях від ненависті до кохання не для мене. Запевняти в коханні очікуваннями чи наполегливістю, настирністю — лише порожні, зайві і нікому не потрібні гучні слова та вибрики. Недотаксист хоч і кричав мені: "Ти будеш моєю", однак "його" я не стала й досі. І ніколи не стану.

Це дало поштовх до нових почуттів. Стало своєрідним дозвілом. Сьогодні я, взявши два дні на роздуми, відповіла Арсену взаємністю і вечері піду з ним на побачення.

Зрештою, я бажаю його в усіх значеннях. Він спокусив мене своєю чемністю та готовністю прийти на допомогу, чуттєвістю і людяністю. Він став моїм принцем, котрий звільнив мене від лютого й божевільного дракона і тепер я могла ходити до супермаркету не озираючись і не боячись, що на мене десь в кущах чатує небезпечний тип.

Але, навіть в супермаркеті останніми днями стало неспокійно.

Чи медом мене помастили, чи що? Щось занадто багато чоловічої уваги за останні  дні. Позбавившись від одного, закохалась в другого, а потім третій, мов за компанію, причепився!

Дві години тому, вирушивши, вже не боячись виходити назовню, до торговельного центру, я просто перевіряла термін придатності сметани, як з'явився Іларіон. Кумедно посунувши прозорі окуляри в чорній оправі, заходився питати, навіщо я купую шість пачок молочного продукту. Довелося зізнатися правдиво, а разом з тим трохи зайнятися рекламою своєї діяльності: