Глава 5. Арсен.

— Але не серйозно! — уточнюю. — Треба тільки вдати мого хлопця, — згораю у полум'ї сорому. — Якщо, звісно, ви не проти і це не суперечить умовам стосунків з вашою дівчиною, — додаю, поки брови хлопця ще літають високо на його лобі.

Сама ж сором'язливо опускаю очі, вважаючи це все сюреалістичністю. Перевівши подих, краєчком ока все ж позираю на Арсена, котрий зараз розплився в ще більшій усмішці, все ще тримаючи брови піднятими. Я змогла змусити молодика зніяковіти та неабияк здивуватись?.. А ще вивликати його щирий сміх... Й сама собі трохи посміялась. Перевести все у жарт ніколи не пізно.

— Дуже незвичний обмін, пані, — повернувши собі свої звичні емоції та вираз обличчя, заговорив чорнявий. — Взагалі-то я не скаржусь на безгрошів'я і акціями не зловживаю. Здатний оплатити всі свої покупки. Проте, хочу запитати. А як довго, де і коли я маю побути вашим хлопцем, якщо погоджусь? І для чого? Заради знайомства з батьками? Для зустрічі з подругами? Щоб колишній ревнував? А як давно він вам колишній? Чи може він ще теперішній?

До такої зливи запитань була не зовсім готова. Впавши в сум'яття лиш відчула, як пришвидшилось серцебиття. Ну що я роблю?! Може ну його, ці плани? Зрештою, це навіть не плани, а чортибатька-що!

— Треба всього лиш вийде зі мною на вулицю і перед під'їздом попрощатися, наче ми пара. Обійми цілком підійдуть, — продовжую соромитись від слів, які сама ж і вимовляю, ще боячись навіть уявити, як це відбуватиметься. — Далі ви підете своєю дорогою, а я шмигну до під'їзду.

— І для кого ця вистава? — продовжував допитуватися хлопець, на якого я й досі не взмозі поглянути. Зате він сканував мене своїми очима так і сяк.

— Це дуже довга історія, — нічуся і роблю паузу. — Якщо коротко, то мене переслідує один неприємний чоловік, — кажу, розуміючи, що Арсен має право знати в що вплутується і навіщо. — Я вже сотні разів давала йому зрозуміти і прямо говорила, щоб він від мене відстав, але йому чомусь подобається чатувати на мене.

— І ніхто не може вас захистити? Він домагався вас?

Почувши тривожність у м'ягкому чоловічому голосі, розчулилася. Незнайома людина, а проникла співпереживанням, поставилась з розумінням до ситуації... Не те, що деякі.

— Не те, щоб домагався, однак дошкуляє звичному ритму мого життя. Не дає спокійно пройти повз. Шпигує за мною. Чатує на мене. І має деякі плани на мене також, — відводжу погляд, розглядаючи світлий відтінок ламінату під своїми ногами.

— Ви його боїтесь? Може мені провести з ним виховну роботу? — потирає кулака чорнобривий, ще більше підкорюючи мене своїєю рицарською поведінкою.

Манери, слова, дії — все в ньому таке сексуальне. Ловлю себе на думці, що мене тягне до цього молодика. Хочеться йому довіритись.

— Ні, тільки без рук. Потрібно просто обійняти мене і все.

— Ну що ж, тоді це просте завдання. Але, мене цікавить ще один момент. Я бачив у вашій історії фото, де ви з вашим... — Арсен запнувся й не договорив, але я поспішила зняти із себе будь-які брудні підозри.

— Це манекен! — жбурнула усмішку в чоловічі очі й сама в них потунала поглядом. Такий глибокий темний колір. Майже чорний. Здалеку здається. От би в них ближче поглянути...

— Манекен? Не розумію.

— Той тип мене переслідує, як в реальності, так і в мережі. А оскільки я не у стосунках, то що тільки не довелося вигадати, аби позбутися такого переслідувача. От, і до оманливих світлин із манекенами в головній ролі докотилася.

Заглядаю з надією у очі напроти, а вони мовчать, як і вуста. Жодної реакції. Лиш продовжує мене вивчати оцінюючим поглядом, оголюючи тим самим мою душу.

Він вродливий. Не знаю, як я наважилася попрохати таку дурню у такого вродливого парубка! За ним же дівки табунами либонь бігають, а він лиш пальчиком обирає, яка припала до душі. І тут я — ні пава, ні ґава. Дуже багато хочу та мало отримаю, очевидно.

— Це честь для мене допомогти вам, — карколомно приголомшує мене своєю несподіваною відповіддю Апполон наших днів, закочуючи рукави своєї сорочки кольору хрусткої карамелі. — До того ж, я не маю дівчини і тому не має причин відмовити вам.

— Ви згодні?! — дивуюся, округливши очі.

— А чому ви так здивовані? Ви прекрасні і я не те що вам, я й собі відмовити не можу у такій можливості побути поруч з такою богинею. Тіно, вас, таку тендітну та беззахисну треба оберігати і я згоден на роль вашого охоронця та хлопця.

— Ви дуже люб'язні, — шаріюся від теплого погляду темноокого.

Компліменти та безвідмовність Арсена влучає в моє серце, та не стрілою, а цілим смолоскипом, який запалює моє єство і змушує горіти зсередини від почуттів вдячності та прихильності. Віднині він мій фаворит. Не маю жодного сумніву в тому, що хлопець чинить по совісті, безумно. Від нього так і тхне щирістю.

Ми виходимо з під'їзду вже за якихсь хвилин десять. Цього часу цілком вистачає, щоб повторно обговорити дії і звикнути хоча б до думки, що поруч зі мною зараз цей гарненький брюнет. Про те, що скоро я опинюсь в його обіймах, чи він у моїх, поки що не думаю — інакше від хвилювання й до втрати свідомості недалечко.

Арсен, надійно вчепившись в пакунок з десертом, виховано пропустив мене вперед і тепер я відчуваю його присутність спиною та потилецею, якими гуляють мурахи, опинившись у радіусі досягнення дихання чоловіка.

Легке запаморочення, тремтіння рук і невідомість. От на що підписала я собі вирок. І хто зна, чим це все скінчиться. Та назад дороги немає. Попереду лише металеві двері під'їзду, а за ними — рудий м'ясник. І надія, що скоро позбудуся нав'язливого переслідувача. Проте, сама не знаю, через що і про що хвилююся більше. Про те, щоб скоріше здихатися недотаксиста, чи через те, що поряд Арсен?

Далі все відбувається, мов у сивому тумані. Мій вдаваний хлопець відчиняє двері і ґречно пропускає мене вперед. А тоді на моїй талії опиняється його рука.

Дуже незвично спостерігати, як з чемного хлопця мій супутник перетворився на пристрастного коханця, який все бере під свій контроль. Торкається мого тіла так, наче це вже не вперше. Усміхається в мої збентежені очі, ніби в люстерко. І наостанок притуляється до мене близько, немов ми зрослись тулубами...