Глава 3. Манекен, повідок і шопер.

П'ята вечора. Хліба немає, питної води також. І хлопця, який би зіграв роль мого коханого теж немає. Зате недотаксист під вікнами швендяє! Чітко його руді патли видно на тій проклятій лавці. Вона що, пофарбована, що він до неї приклеявся і встати не може?

А мені ж треба на завтра зробити торт! Хоч люди і говорять, що маю золоті ручки і роблю магічні, чарівні десерти, однак я лише проста кондитерка, а не чаклунка і закляттям дістати десяток яєць, літру молока розпушувач, фрукти, зефірки для декору — ніяк не зможу. Та й сміття утилізувати чарівною палицею не вмію...

— Мені у торговельний центр хоча б до восьмої встигнути! Чуєш, триклятий збочинцю? Ану геть пішов! Кому кажу! — кричу, але... собі під носа.

Я так ніколи зі свого сховку не вийду! Добряче запам'ятала слова недотаксиста в наше випадкове знайомство: "Хочу познайомитись з тобою ближче. Сподобалась ти мені. Не хочу завдавати тобі болю, тому просто прийми той факт, що ти будеш моєю." Після цих слів я втекла від нього. І добре, що встигла смикнути ручку, перш ніж він заблокував всі двері авто. Але, якщо одного разу мені вдалося врятуватися, не впевнена, що так буде і вдруге. І тому рипатися навіть не збираюся.

Найгероїчніше, на що я була здатна — вже сталося. Я заблокувала його в інстаграмі. Після набридливих сповіщень, які справжніми цунами зацвірінькали мені, бо цей надокучливий вирішив відреагувати вогником на кожну, КОЖНІСІНЬКУ історію в моїх актуальних! А їх там не менше трьохсот... Боюся, цим я його ще більше розізлила.

Якби ж мене хтось захистив! Прекрасний принц, наприклад... А втім, і вдаваний коханий зійде. Вже уявляю розтрощений погляд того зухвалого страховиська і як сльози стікатимуть по його бороді, коли він побачить мене щасливу з моїм хлопцем, та зрозуміє, що марно витрачав свій час!

Однак, де шукати моє спасіння? Під яким ліжком чи у якому кутку? І чому ще не існує такого додатку? "Є-гроші"— є, "Є-документ" — також, а "Є-хлопець" — немає. Треба поскаржитись розробникам.

Точно! Треба дати запит в браузері, як швидко знайти хлопця! Що я і роблю вже наступної митті, з палаючими очима вбираючи випливаючу інформацію. І серед десятка різних посилань на сайти знайомств знайшлися і статті з порадами, першою з яких була — вийти з будинку... Хм, дехто погано виконує свою роботу. Де поради, ЯК(!) ВИЙТИ З БУДИНКУ???

Гортаю далі і знову нічого підходящого. Тож змінюю слова запиту і читаю першу ліпшу статтю. "Аби позбутися маніакального прихильника необов'язково знаходити хлопця буквально. Достатньо потрапити йому на очі у товаристі брата, друга чи сусіда."

Саме, те, що потрібно! І досить хороший варіант. Але тепер в мене наступне питання. Де знайти брата чи друга? Добре, що хоч із сусідами простіше. До речі, й з будинку виходити не доведеться в такому разі — ідеально. Залишилось обрати до кого ж припертися з такою пропозицією...

Подумки перебираю абсолютно усіх чоловіків мого під'їзду. Основна маса — одружені, а хто вільний — або неповнолітній, або застарий, або алкоголік. Аж слина розтікається, очі розбігаються — не знаю, кого й обрати!!!

Єдині більш-менш файні кандидати тільки двоє. Не густо, проте, хоч щось. Серед них Сашка і Петро. Останній розлучений і жахливий бабій... Здається, вибір зроблено.

Дрижжаки від хвилювання заволоділи моїм тілом, поки опускаюсь сходами одним поверхом нижче. Зайву годину до того ж витратила, аби навести марафет. Навіть губи нафарбувала! Не йтиму ж до Сашка нечупарою...

Дуже довго чекаю біля його дерев'яних дверей. Пілікання дзвінка вже й мені остогидло. Його що, немає вдома??? Везе ж йому, що з дому може вийти...

Засмутившись повертаюсь до себе і поринаю у віртуальний світ мережі, відволікаючись на жартівливі відео. Моєму горю вони не зарадять, й на інгридієнти для тортику не перетворяться, але хоча б настрій покращити зможуть...

Аж раптом, мов ангельське послання, промайнула дівчина з манекеном. "Якщо хочете викликати ревнощі — йдіть на шопінг, візьміть манекен, сфотографуйтесь з ним, залиште великий смайлик там, де має бути голова — і можна публікувати світлину, підписавши: "На шопінгу з коханим"".

Браво, маестро! Ось це я розумію, майстри своєї справи! Тіктокери — от, хто допомагає людям і робить їх щасливими, а не ці ваші психологи!

Загорівшись бажанням втілити задумане в реальність, з острахом дивлюсь у вікно... А на лавці порожньо! Шлях вільний!!! Оце я розумію щастя!

Згрібаю все сміття, що накопичилось, та не озираючись мчу вперед. Спочатку до контейнерів для сміття, а потім і до торговельного центру, весь час по дорозі притискаючи свій сірий шопер до серця, де схований такий цінний артефакт — ліхтарик-шокер 2в1. І от я вже радію, виляючи стегнами між рядами з продуктами!

Однак, одне велике "Але" псує настрій. Розблокувати потрібно цього надокучиливого реп'яха, хоч так добре без цвірінькання сповіщень... Проте, й гуляти супермаркетом не погано і заради цього заняття потрібно трохи пожертвувати своїм спокоєм. І зайнятись планом, бо вже на пів восьму! Треба швидше! Спраглими очима шукаю його — ідеального манекена, як навіжена вискочивши із повними вщент пакетами в обох руках.

— Щось підказати? — питає продавчиня першого бутіку з прозорими вітринами.

— Ні, — відповідаю скрушно, бо розумію, що тут лише жіночий одяг. Хоча, думкою сфотографуватись із жіночим манекеном та підписати світлину "Моя дівчина" і спокусилась, проте її залишу на потім.

Далі взуття, жіноча спідня білизна, наступний зачинено.. Через п'ятнадцять хвилин біганини з'ясовую, що на весь торговельний центр лише два бутіки з чоловічим одягом, один з яких не має манекенів зовсім.

Але в іншому, кофтинка з довгим руковом і майже закрита горловина комфортно розповзлася моїм заповітним манекеном! Саме те, що треба! І я лечу, окрилена, до нього!

...І боляче вдарившись носом та лобом об прозоре скло, розумію, що це були двері і вони вже зачинені...

Але всередині горить світло! Там хтось є!