Глава 2. Психологиня.

Ще не встигла отямитися від того нахаби недотаксиста, як вчорашні докори та звинувачення матері зробили контрольний постріл в мої нерви.

Доведелося завітати в гості до сусідки.

Ні — вона не моя найкраща подруга. Однак вона вуха, які вислохувують. А такі іноді хочеться мати всім!

Справа в тому, що Агнеса нещодавно завершила двохмісячні онлайн курси з психології та отримала сертифікат, який дозволяє віднині їй практикувати цю діяльність.

Я не надто добре розуміюся на психології, а тим більше на психологах, бо раніше ніколи не зверталася до робітників цієї сфери, але вже давно планувала. Свого косметолога маю, манікюрщицю також, то чом би і психологиню ще не додати до цього списку? Тим паче, що Агнеса бере за сеанс сто гривень. А якщо він триває хвилин двадцять, то взагалі п'ятдесят! В крамницю сходити за хлібом й то дорожче в наш час! А тут така послуга та ще й за дурняк!

— Треба вміти прощати, Тіно. Прийняти матір і не тримати на неї зла — означає дати дозвіл собі жити, — говорить серйозно, молодша за мене на три роки, сусідка, по завершенню обговорення моїх стосунків з матір'ю. — Не приймеш — і далі страждатимеш. Проблеми зі здоров'ям, роботою, людьми будуть. Тягар невиказанних слів, образи треба скидати, а не тримати в собі. Так й місця не вистачить в душі.

— Я їй ніколи не зможу сказати в обличчя те, що думаю про неї, — сприйняла я інформацію надто гостро й одразу ж наклала заборону навіть на одну думку про подібну можливість.

— Для таких випадків є окрема техніка. Ти можеш все, що думаєш, виговорити не матері, а комусь іншому. Або ж уявивши її перед собою чи глянувши на фото. Навіть мені можеш! — зненацька, ніби вуж її вхопив за пальця, підскочила на кріслі від геніальності власної ідеї Агнеса. — Хочеш? Можемо спробувати, — плеснула в долоні дівчина, а перегодом вже потерала їх радісно, готуючись до роботи.

Дивлюсь на цю русяву та худярляву й не розумію, що вона від мене хоче? До чого тут вона, якщо мова йдеться про мою маму? Може Агнеса замість неї мені ще й млинців насмаже і грошей дасть? Абсурд.

— Ні, дякую. Розповіла про ситуацію і вже стало краще. Цього достатньо. Образи збільшують внутрішній світ. Уявляєш, яким би убогим він був без них? — саркастично промовляю, задираючи носа до верху.

А що? Я оплачую сеанс, отже й правила мої. Хочу — носа задираю, а хочу — тістечка їм. До речі, Агнеса мені й чаю не запропонувала. Ну й психолог, називається! У фільмах я бачила, як на прийомах у психолога люди лежать собі на диванах із закритими очима, а в неї — на пошарпане крісло з 90-х лише можна розраховувати. Нікудишній сервіс!

— Тоді, може ще щось розповісти дуже хочеться? Чи щось турбує. Відповіді приховуються вже у запитаннях. Правильно задавши питання й відповідь отримаєш вірну.

Я усміхаюся. І в цервку не ходи, помітно, що Агнеса тягне час. Хоче мої сто гривень? Але не думаю, що її вуха й на п'ятдесять потягнуть.

Я ж кажу, що давно цікавилася психологами. Хотіла хоч раз піти на сеанс до спеціаліста. Стежу періодично за декількома у соц мережі і от саме з таких першоджерел маю наступну інформацію. Психолог лише вислуховує клієнта та визначає діагноз, а проводить терапію і лікує чи рекомендує щось — вже психотерапевт. Цікаво, чи відомо про це Агнесі? Вона мені вже порад з пів сотні за хвилин десять наказала, які у випадку з моєю мамою ніяк не підходять.

Але, насправді я ж прийшла на сеанс не заради матері. З цим я змирилася вже давно. Варіанти!!! Мені потрібні варіанти, що робити з тим недотаксистом! Поради Агнеси були б доречними.

Перш ніж йти до неї, вистачило розуму визирнути у вікно — а там те чудо! Нічого не маю проти стильної шкірянки та чоловічої краси у вигляді широких плечей і бороди, але я проти цієї людини в цілому.

Чому знову тиняється під моїми вікнами??? Сподіваюсь, ще трошки і він змориться кожний день приїздити сюди, неначе на роботу. Бо я вже третій день не  показуюся на вулиці, але в крамницю піти треба, а ще запаси питної води закінчуються, та й сміття бажано викинути, інакше смердітиму скоро і я сама, а не тільки моя квартира.

— Агнесо, краще давай змоделюємо іншу ситуацію. Ось скажи, що робити, якщо за тобою, дівчиною, шпигують? Припустимо, чоловік. Припустимо, ти його боїшся, бо він дивиться на тебе, що тигр на косулю. Що робити? — питаю, розхитавши цікавість в очах навпроти.

— Чоловік? Шпигує?! — вигукує. — Це в тебе залицяльник наполегливий з'явився?

Одразу видно — сусідка є сусідка. От і куди вона пхає свого носа? Краще б ще на одні курси записалася. Впевнена, такій відповідальній беззаперечно передадуть свої справи бабусі на лавці перед під'їздом. Однак нове покоління таких пліткарок — вже знавці психології, то ж, вони будуть не просто називати когось повією чи наркоманом, а виявлять причину цих недуг, про гельштати кричатимуть їм услід та рекомендації даватимуть, наставляючи на шлях праведний.

— Це я не для себе цікавлюся. Для подруги, — знаходжу відмовку. — Один підозрілий тип її почав переслідувати. То під під'їздом шпигує, то в мережі. Вона, побоюючись за своє життя, цілими днями лише в квартирі сидить. В запитах в діректі купу повідомлень від нього має. Про красу та очі її неземні і подейкуди з вульгарними жартами. Та він її лякає і не викликає бажання спілкуватися. Підозрілий і не приємний тип для неї. Страхопудало ще те! — розповідаю про те, що наболіло, бо, і повідомлення його, і він сам, вже добряче намуляли мені очі.

— Це отой, що сьогодні у шкірянці на нашій лавці пилюку протирає замість баби Маші та баби Люби?!? Старенькі вже скаржилися, що молодик їх місця займає. Нема тепер красуням чим зайнятися і де піти.

Ой, щось я забула, що під'їзд у нас з Агнесою один і той же і вид з вікна так само.

— І що ж не подобається твоїй подрузі? — з очевидним розумінням, що ніякої подруги в мене немає, намагається витягнути з мене більше деталей Агнеса. — Він зовсім не страхопудало! Досить вродливий. А статура яка! Вийшла б до нього, відшила б, якщо вже так хочеться, чи на чай би покликала. В чому проблема? — і ця туди ж, куди й моя мама. Ці жінки взагалі крім чаю про щось думати можуть?