Книга присвячується 11-Б класу юридичного ліцею міста Миколаєва випуску 2003 року, особливо Арсеші, Сергію, Ігорю та Вадику.
Дана книга є адаптованим перекладом з російською мови книги, написаної мною у юнацтві. Саме тому тут, наприклад, можуть зустрічатися старі назви вулиць, оскільки події відбуваються в умовному 2002-му році.
Немає такої поганої книги, з якої не можна було б отримати користь.
(Пліній Старший)
ПРОЛОГ
Я, Тимур Тухачевський, з Божої волі певний час був повноправним членом Пантеону. Я затіяв протистояння, яке ледь не набуло вселенських масштабів, і занапастив свій світ. Я уявив себе Богом, хоча був лише богом, і вчинив усі смертні гріхи, які тільки можна собі уявити.
Я не прошу вас бути до мене поблажливими, але все ж хочу, щоб ви врахували одну обставину: я ні в чому не винен. Я це гарантую.
ГЛАВА 1. РАПТОМ
Люби Бога, а тоді чини, як хочеш.
(Августин Блаженний)
Тролейбус востаннє конвульсивно смикнувся й затих, зупинившись між Малою Морською та Московською. Він був добряче пошарпаний і старий навіть за миколаївськими мірками, однак я знав, що причиною його зупинки було аж ніяк не те, що бідолаха потребував капітального ремонту.
Немов насміхаючись із того, що сталося, у кожному моєму вусі співав маленький Iggy Pop. МР3-плеєр наче навмисне вибрав Passenger і співав про пасажира. От тільки наш тролейбус нікуди не збирався, тож уявляти себе пасажиром мені не було сенсу.
Я підвівся і, відчинивши двері вручну, вийшов на вулицю. За інших обставин я залишився б чекати, поки неквапливий водій усуне несправність. Але хто знає, що ще я міг би зробити за інших обставин.
Річ у тім, що сьогодні електротехніка реагувала на мене вкрай ненормально. Спочатку перегоріли всі лампочки у квартирі, потім зламався тостер, а в ліцеї при мені намертво завис комп'ютер. Не зважаючи на це, я взяв із собою МР3-плеєр, і він був єдиним предметом (ну, не рахуючи різних там авторучок і табуреток) за сьогоднішній день, який так довго витримував моє товариство.
Я обернувся, щоб подивитися, як відбуватиметься спроба полагодити ще одну безнадійно зіпсовану мною одиницю техніки.
Сонце світило просто в очі, тож я примружився. Це дало несподіваний результат — усе навколо раптом потемніло й попливло. Спочатку мені здалося, що я дістав сонячного удару й непритомнію, але ноги не підкошувалися, та й голова, здається, міркувала цілком тверезо.
І все ж зі мною явно відбувалося щось не те, адже, озирнувшись, я побачив різнобарвні розмиті плями, які впорядковано рухалися навколо мене. Це неабияк мене напружило, бо, навіть побувавши в нокдауні на тренуванні, я ніколи не бачив таких планкуровських глюків.
Я уважніше придивився до кольорових плям і зрозумів, що вони повторюють обриси людських тіл.
Раптом я усвідомив, що бачу аури різних людей. Я дивився на них крізь Астрал!
Про таке я не раз чув від різних езотериків, але навіть не припускав, що зі мною може статися щось подібне. Та ще й настільки несподівано.
Я перевів погляд назад на тролейбус і відразу зрозумів, що заважало йому їхати: у дротах засів згусток чужорідної енергії, що відливав перламутром. Я подумки потягнувся до нього, уявив, як торкаюся його.
Краще б я цього не робив (пізніше ця думка ще не раз мене навідуватиме).
Перед моїми очима спалахнуло сліпуче світло, а в кров наче впорснули шприц із рідким вогнем. Нова енергія увійшла в мене і, обдираючи стінки кровоносних судин, ринула поширюватися організмом.
Тролейбус рушив.
Жорстока судома жбурнула мене на асфальт, і я забився об нього, мов риба об лід, жадібно хапаючи ротом повітря. У праву вилицю вп'ялася зубчиками бляшанка з-під пива, але порівняно з болем, який зараз шматував моє тіло, це здавалося поцілунком коханої дівчини.
Тисячі крихітних синіх і бузкових блискавок заплясали по всьому моєму тілу. МР3-плеєр жалібно пискнув і розлетівся на дрібні пластикові уламки.
Я намагався закричати, але не міг, бо мені перехопило подих. А перехожі наче й не помічали мене: спокійно йшли у своїх справах, сміялися й раділи сонячному дню. Ба більше, я був упевнений, що вони не звернуть на мене уваги, навіть якщо спіткнуться об мене.
Раптом біль зник.
Кров усе ще вирувала від викинутого в неї адреналіну й невідомої мені енергії, але болю вже не було. Одночасно з цим я повернувся до звичайного світу.
Я підвівся, виблискуючи, мов ялинка, оповитий гірляндами мікроблискавок, і рушив у бік Радянської. У повітрі пахло озоном.
Я раптом відчув себе буквально всемогутнім.
Важкі спіралі вітру крутилися біля моїх ніг, здіймаючи в повітря сміття, що валялося на бруківці. Поли мого плаща розвівалися демонічними крилами. Десь нестямно загавкали собаки, а їм у такт пронизливо завила сигналізація автомобіля, повз який я проходив. Гучно луснув і розсипався віялом уламків світлофор.