46. Ганнуся

 Це просто неможливо- все бачити і нічого не розуміти! Цілий день в тому дзеркалі і жодного звуку! Спочатку Софійка і дивне біленьке створіння довго ходили по дивному місту. Димчастий силует її супутника то з’являвся, то зникав. Потім вони розділилися, і Ганнуся тільки через дуже великий час потому зрозуміла, що то ненавмисне. Ось вона зриває листочок з жахливого куща на якому очні яблука замість плодів. Он Софійка щосили біжить і не зрушає з місця. Ось вона проводить бесіду з прикольним лелекою. Але нічого страшного не трапляється. Ось Софійка знов бігає по місту... Ганнуся спостерігала і намагалася не робити передчасні висновки. Просто нервувати даремно- то найдурніше, що можна зараз зробити. А Софійка наче жива-здорова. Іноді навіть вона відчувала легку заздрість, але швидко її проганяла. Пропасти в дивному світі з якого не можна ніяк вбратись? Так собі пощастило.

К ілька разів телефонував Даня. Вона, швидко з’ясувавши як поводить себе Урт, завершувала розмову і знов поверталася до дзеркала.

Двічі довелося йти на прогулянку, імітуючи, що от Софійка щойно вийшла, а вона її наздоганяє. Хто зна чи не надумає Софійчина мама розпитати її маму, як тут Софійка. Тож мама має думати, що вони десь бігають.

А ще була розмова з Катрею, яка збивала з пантелику:

- Уявляєш,- говорила Катря подзвонивши далеко за полудень,- з тими неадекватами якась маячня. Всі знають що вони новачки з десятого класу, але з іншого.

- Це як?

- Дуже просто, "ашники" думають, що неадеквати з класів “б” або “в”. Так само "бешники" і "вешники". Але всі впевнені, що ті неадеквати вчаться в нашій школі.

- Почекай, а в кого вони на уроках сидять?

- А невідомо, тут вже треба вчителів опитати, а я не візьмусь. Мені і до старшокласників було важко підібратися, щоб пліток і підозр не викликати.

- А де вони живуть, хтось здогадується?- Ганнуся вирішила поламати голову над першою загадкою потім,- ну добре, на уроках їх не видно... На перервах же ж вони якось спілкуються з іншими?

- Є три версії, і всі вказують на різні частини міста. Хтось каже, що за старою бібліотекою, хтось, що вони живуть біля ставка, а хтось...

- А що, за версіями вони всі живуть в одному місці?

- Ну просто неподалік один від одного, тобі приблизні адреси казати?

З’явилася спокуса піти зараз перевірити, хоч одну адресу. Але вона її відкинула. Скоро почне сутеніти. Даня зайнятий з Уртом. Блукати по місту навіть в компанії Катрусі так собі ідея. Можна попросити Макса, щоб він їх супроводжував, але в пам’яті спливло наполегливе прохання Дима не наближатися до хижака. Завтра. Вони перевірятимуть ті адреси завтра. При денному світлі і з необхідною обережністю. Обережність то не боягузтво, а здоровий глузд.

Завтра, завтра. Вони перевірятимуть завтра... А зараз вона має подивитись, що ж там з Софією.

Деркало показувало Софійку і димчастий силует поруч з нею. Білий пухнастик вже їхав в Софійчиному рюкзаці, з якого стирчала тільки його голова. Тепер вони йшли полями. На полях були посаджені якісь рослини, що своїми плодами нагадували баклажани тільки смугасті як кавуни і помаранчеві як... помаранчі. Дуже кучеряві стебла стирчали і закручувались на різні боки наче по полю розкидали багато кольорових проводів. А листя було схоже на голки. Дивувало не це. Подумаєш, поле як поле. Очікувано, що в іншому світі інші овочі. Дивувало, що вони вийшли з міста, а вона їх все ще бачить. Дим казав, що для звязку на стороні Софійки теж має бути дзеркало. А де дзеркала в полях? Ай дідько з ним. Показує і показує. А друге- це те як веде себе сонце. Раніше в них час доби спів падав з тутешнім, а зараз у Ганнусі за вікнами вже сутінки, а в них ще тільки-но за полудень. Вона спостерігала, як вони то бігли, то переходили на швидку ходу і щось обговорювали, але не помічали, що сонце спускається до горизонту аж занадто швидко. В якусь мить розмова прпинилася а Софійка чимдуж побігла по дорозі від Дима. Сам Дим заскочив вліво просто в кучеряві плетива дивних рослин. Втім Софійка неслася дуже швидко і димчастого силуету вже не було видно.

 А Софійка неслася так, наче рятувала своє життя. Що в них там сталося? Навколо неї ставало все темніше. А ще вона забігла в ліс. В ліс! Вночі! Це ж страшно небезпечно! Ой-ой, хтось вистрибнув на дорогу перед нею, але він не дуже великий і Софійка його перескочила. Що робити?! Її треба негайно витягати. Ой! Там ще хтось є, за нею женеться. І не один. Вже наздоганяє! Що зробити Ганнусі тут? Що вона взагалі може зробитит?! В дзеркалі майже нічого не видно, але те що воно хоч щос показує вже добре, це означає, що Софійка все ще жива... Чи ні?! Всередині все похололо. І швидкі думки раптом призупинилися і пропустили вперд одну розумну. Ну точно ж! Вона може допомогти. Швидко! Де той телефон клятий? Чорт, чорт, коли треба нічого не знайдеш! Номер, номер Дані шоб йому. Вона з ним сьогодні кілька разів говорила. Ні не Катрі, треба Даню набрати.

- Ало,- почулолся із слухавки.

- Тягни Урта до дзеркала і хай перетворюється на Софійку.

- Навіщо?

- Негайно, бо її зараз зжеруть!

 Здається, Даня щось перекинув. Ганнуся завила, але прикрила рот рукою, не вистачало щоб прибігла мама і побачила це кіно в дзеркалі. Бо в дзеркалі ставало все цікавіше.  Софіка примудрилася засяяти синім світлом, освітлюючи все навколо, і наступний хижак, що було кинувся на неї, у паніці відскочив. Ось в дзеркалі вже знов суцільна темрява, і Ганнуся старається розгледіти хоч щось, намагаючись не думати про погане заздалегідь... І раптом картина змінилася. В дзеркалі виникла невеличка кімната, посеред якої стояла Софійка в шкільній формі і з рюкзаком за плечима, а з нею поряд Даня. За вікнами вже було темно і кімнату освітлювали електричні лампи. Знайома кімната? Точно! То ж веранда в Дані вдома. А вікна відчинені! За вікном з’явилося страшне обличчя з сяючими блакитними очима. Не такими, як в нормальної людини, а такими шо і райдужку і білок і зіниця мали однин колір.