Глава 1

Глава 1. Дівчинка, яка любила всіх тварин

У невеличкому затишному містечку, де навесні розквітали яблуні, влітку співали пташки, а восени дерева вкривалися золотим листям, жила одна надзвичайно добра дівчинка на ім'я Софа.

Софі було дев'ять років. Вона мала довге каштанове волосся, великі допитливі очі та щиру усмішку, яка могла підняти настрій навіть у найпохмуріший день.

Але була в Софі одна особливість, яка відрізняла її від багатьох інших дітей.

Вона неймовірно любила тварин.

Котики, собачки, зайчики, їжачки, білочки, пташки — для Софі кожна жива істота була особливою. Дівчинка могла годинами спостерігати за метеликами на квітах, слухати спів горобців або розглядати сліди маленьких лапок на снігу.

Вона завжди казала:

— Тварини теж мають почуття. Вони не можуть розповісти нам словами, що їм болить або чого вони бояться, але це не означає, що ми не повинні їх розуміти.

Мама Софі часто усміхалася, слухаючи такі розмови донечки.

— Софійко, здається, ти могла б відкрити цілий притулок для тварин, — жартувала вона.

— А чому б і ні? — відповідала дівчинка. — Я б зробила великий будиночок, де кожна тваринка почувалася б у безпеці!

Софа вже навіть придумала назву для свого майбутнього притулку — «Дім щасливих лапок».

Вона уявляла великий сад, затишні будиночки, мисочки з водою, м'які лежанки та багато-багато щасливих хвостиків.

Але поки що це була лише мрія.

***

Одного сонячного ранку Софа прокинулася раніше, ніж зазвичай.

За вікном весело співали пташки, а сонячні промінчики пробивалися крізь легкі фіранки.

Дівчинка потягнулася, сіла на ліжку й подивилася на годинник.

— Сьома година! Як чудово! — прошепотіла вона.

Сьогодні була субота, тому до школи йти не потрібно було.

Софа швиденько вмилася, розчесала волосся, одягнула улюблену блакитну сукню та спустилася на кухню.

— Доброго ранку, матусю!

— Доброго ранку, моя сонячна дівчинко! Чому так рано прокинулася?

— Хочу піти погуляти в саду. Може, побачу білочку!

Мама поставила на стіл тарілку зі сніданком.

— Спочатку поснідай, а потім підеш. І не забудь узяти пляшечку води.

— Добре!

Після сніданку Софа взяла маленьку сумочку, поклала туди блокнот, олівець і пляшечку води.

Вона дуже любила записувати свої спостереження про природу.

Коли дівчинка вийшла надвір, її зустрів теплий вітерець.

— Який чудовий день! — промовила вона.

Біля хвіртки на неї вже чекав руденький кіт із білими лапками.

Його звали Рижик.

Він був місцевим котом, який часто приходив до Софиного подвір'я.

— Привіт, Рижику! Ти вже поснідав?

Кіт відповів коротким:

— Мяу!

Софа поставила біля нього мисочку з водою.

— Ось, попий. На вулиці сьогодні тепло.

Рижик потерся об її ногу й задоволено замуркотів.

— Ну що, ходімо досліджувати наш сад?

Кіт, здавалося, цілком підтримав цю пропозицію.

***

Софа повільно йшла стежинкою, розглядаючи квіти.

Раптом вона почула дивний шелест за старою яблунею.

— Хто там? — тихенько запитала дівчинка.

Шелест повторився.

Софа обережно підійшла ближче й побачила маленького їжачка.

Він сидів серед опалого листя та уважно дивився на неї своїми чорними оченятами.

— Ой, який ти маленький! — захоплено прошепотіла Софа.

Дівчинка не стала торкатися незнайомого звірятка, щоб не налякати його.

Вона просто присіла неподалік і почала спостерігати.

Їжачок трохи постояв, а потім неквапливо побіг до кущів.

— Бувай, маленький мандрівнику! — сказала Софа.

Вона відкрила блокнот і записала:

«Сьогодні я зустріла їжачка. Він був дуже милий. Треба пам'ятати, що диких тварин краще спостерігати здалеку й не забирати з їхнього природного дому».

Дівчинка закрила блокнот і вже збиралася повертатися додому, коли раптом почула незвичайний звук.

— Пі-пі-пі...

Софа зупинилася.

— Що це було?

Звук лунав із боку старого дерев'яного паркану.

Дівчинка повільно підійшла ближче й побачила маленьке пташеня, яке сиділо на землі під кущем.

Воно було зовсім крихітним і, здається, випало з гнізда.

— Бідненьке! Де ж твоя матуся? — тихо запитала Софа.

Пташеня знову запищало.

Софа не стала брати його до рук. Вона знала, що маленьким пташкам потрібна особлива турбота, а іноді їхні батьки перебувають зовсім поруч.

Дівчинка уважно подивилася навколо, помітила гніздо на нижній гілці дерева й покликала маму.

— Матусю! Іди сюди, будь ласка!

За хвилину мама вже була поруч.

— Що трапилося, Софійко?

— Подивися! Тут маленьке пташеня. Здається, воно випало з гнізда.

Мама уважно оглянула місце.

— Ти правильно зробила, що покликала мене. Давай не будемо його турбувати й поспостерігаємо здалеку. Якщо воно справді потребуватиме допомоги, звернемося до фахівців із порятунку диких птахів.

Софа кивнула.

— Я хочу, щоб воно було щасливим і знову побачило свою маму.

Вони відійшли на безпечну відстань.

І раптом на сусідню гілочку сіла маленька пташка. Вона почала стурбовано цвірінькати.

Софа затамувала подих.

— Матусю, дивись! Можливо, це його мама!

Пташка ще трохи пострибала по гілці, а потім полетіла до гнізда.

Софа з полегшенням усміхнулася.

— Я така рада!

Мама ніжно погладила донечку по голові.

— Знаєш, Софійко, доброта — це не тільки бажання допомогти. Це ще й уміння розуміти, коли допомога справді потрібна.

Дівчинка замислилася над цими словами.

***

Коли Софа повернулася додому, вона відразу побігла до своєї кімнати.

На письмовому столі лежав її великий альбом із малюнками тварин.

Дівчинка відкрила чисту сторінку й намалювала маленького їжачка, рудого котика та пташеня.

Під малюнком вона написала:

«Кожна тваринка заслуговує на любов, повагу та турботу».

Потім Софа підійшла до вікна.