Глава 1

Глава 1

- Олівіє! Олівіє! Прокидайся! Там сніг! Справжній лапатий сніг! - в кімнату забіг маленький хлопчик з шоколадним волоссям і неймовірно великими блакитними очима. Він з розбігу намагався заскочити на ліжко, але воно було надто високим для малого, тому довелося дертися, як на гору.

Ковдра поворухнулася і з-під неї миттю визирнула молода дівчина зі схожим шоколадним волоссям, тільки довгим, і неслухняно розкиданим по руках та спині. А очі точнісінько такі ж – блакитні, виразні, щоправда, трохи заспані. Вона підхопила хлопчика на руки і притягла до себе:

- Ти чому не спиш так рано, га? Бешкетнику малий!

- Але ж, Олівіє, там сніг. Перший сніг цієї зими! - її маленька копія дивилася на неї з непомірною ніжністю, дівчина просто не могла не посміхнутися, - невже перший сніг?

- Так! Ходімо скоріше гратися! Маська, Булат і Снікерс вже давно чекають! Ходімо, Олівіє! - хлопчик смикав сестру за руку, не відводячи свого уважного дитячого погляду, сповненого безмежної надії. Та він і не кліпав віями зовсім, так переймався, щоб не проґавити ані найменшої реакції дівчини.

- А на санчатах кататися будемо? - вона посміхнулася і змовницьки підморгнула йому одним оком.

- Будемо! Будемо! Будемо! - хлопчик радісно застрибав на ліжку, спритно ухиляючись від лоскотання сестри.

Незабаром Лев та Олівія спустилися до кухні. Мама вже готувала сніданок, а тато перевіряв вміст невеличких саквояжів, аби впевнитися, що вони точно нічого не забули. Бабуся сиділа за столом і як завжди вишивала чергову надпрекрасну картину. 

- Ви вже прокинулися? - мама підійшла до дітей, обійняла і по черзі поцілувала їх в щічки.

- У нас, розумієш, перший сніг! Тому спати ніяк не можна. - Олівія зробила серйозний вигляд, ніби говорить про справу надзвичайної важливості. Всі з посмішками глянули на маленького Лева, який, здається, про їжу й думати не думав, аби тільки скоріше вийти на вулицю.

- Може, я б вам допомогла на роботі?

- Доню, дякую, та ми впораємося самі. В нас сьогодні на цілий день запланована стерилізація і знайомство з трьома новими бажаючими завести собі чотирилапих друзів з притулку. Тому, можеш відпочивати, гратися з братом і… ну, хіба що по господарству трошки допоможеш.

- Чудово. Та я все встигну. Ви ж знаєте, як мені подобається працювати в клініці. Давайте, я проведу стерилізацію?

Тут слово взяв тато:

- О! А я завжди говорив, що моя дочка стане видатним, талановитим, а головне – доброчесним та працелюбним ветеринаром на весь округ. Мої  гени! - від сім’ї одразу ж пролунали потішні хвалебні вигуки.

- Тато в нас жартівник. Бо якби не я в свій час, дехто б жодної лабораторної не здав. То що, чиї тут гени? - всі знову розсміялися. Що казати, родина в них весела, вони ніколи не нудьгували та й завжди випромінювали позитив, коло них оточуючим дійсно ставало тепло.

Батьки Олівії і Лева були відомими ветеринарами, мали свою клініку та невеликий притулок для безхатніх тваринок. Дівчина унаслідувала безмежну любов до чотирилапих. Це до людей вона з дитинства якось з обережністю ставилась, а ось вухатих, волохатих і хвостатих обожнювала всім серцем.

Декілька тижнів тому дівчина повернулася зі стажування, а ще трохи раніше – з відзнакою закінчила ветеринарну академію і приїхала додому, щоб гідно продовжити велику справу батьків.

А ось бабуся в них – справжня господиня. На ній, власне, тримався весь будинок, город і звісно ж господарство. Хватка у бабці була залізна. Наполеглива, як керівниця. Якщо вже щось сказала – то сказала. Спробуй не виконай тільки. Помічники, що в них працювали, лише з одного погляду її розуміли та слухались. Бабуня цінувала лад і порядок, але завжди стояла горою за справедливість та чесність.

А взагалі, всі жили в мирі, злагоді і порозумінні. Маленькій Лев ходив до дитячого садочка, хоча більше полюбляв вдома гратися. Як, ось, наприклад, сьогодні, коли випав перший і такий довгоочікуваний сніг.

Олівія часу не гаяла та приєдналася до мами в приготуванні сніданку, хоч її постійно відволікав мобільний телефон, на який безупинно надходили повідомлення від найкращої подружки.

- Що там? Отой твій Марк, чи як його, ніяк не вгамується?

- Бабуню, ну чому він тобі так не подобається? 

- Дівчинко моя, та хіба ж то хлопець? Батько йому і квартиру? Батько йому і автівку, що вже тільки не пхають твоєму тому бевзю, а він що ж?

- Що?

- А воно як було телепнем, так і залишилося!

- Бабуню!

- Водійські права он ледь не відібрали. Блудить ночами, а вдень спить. Про роботу навіть і не думає. Ти, до речі, також, о котрій вчора повернулася? - ну все, бабуня увімкнула командира, а на додачу ще й шпигуна.

- Та я… не дивилися на годинника.

- Ага! Зате я дивилася! Майже о четвертій ранку. Батьки, ви чуєте, ваша дитина вчора блукала невідомо де аж до четвертої ранку!

- Мамо, ну чому невідомо де? Хто як не ти знає всіх її подруг, - це вже вступилася мама винуватиці, - вона тільки повернулася зі стажування, нехай відпочине трохи, нагуляється.