Глава 5

Кайярд шкутильгав поряд із маленькою Сніжинкою і, здавалося, вперше за довгий час відчував, що знову живе. Сьогодні, цього передноворічного дня, він приїхав до озера, з якого колись починав шлях фігуриста, бо нарешті зважився викинути ковзани і назавжди покінчити з минулим. Можливо, так йому нарешті вдасться зробити крок у нове майбутнє, де більше не буде танців на льоду, і не відчувати гіркого жалю? Бо кожен погляд на ковзани різав серце без ножа і отруював існування, яке стало жалюгідним.

Однак несподівана і чудова зустріч із ясноокою дівчинкою, з милою білявою «Сніжинкою», зробила з його життям справжнє новорічне диво і змусила згадати, яким був він сам, коли прагнув віддавати себе льоду. На жаль, Каю не пощастило, життя зіграло з ним злий жарт, позбавивши того, чого він потребував як повітря, і залишило викинутою на берег рибою. Травма, операція... а потім він просто зник для світу фігурного катання, де на місце учасника, що вибув, так швидко приходить новий.

– Вибач, Каю, але ти тепер списаний товар, – сказав йому тренер.

– Товар, значить? – процідив Айскінг, не розуміючи, що болить сильніше: постраждала нога чи серце, ужалене всього парою жорстоких слів.

– Ти ж знав це від самого початку: світ великого спорту жорстокий, – безпристрасно сказав чоловік, якому Кайярд вірив як собі... до недавнього часу. – Сьогодні ти на коні, а завтра вже валяєшся в канаві, якщо більше не можеш приносити дохід.

І як після таких слів було не зневіритися у собі?!

Перші дні після операції були найстрашнішими. Нестерпний біль у нозі, від якого не було спокою ні вдень, ні вночі, часом змушував замислюватися про смерть як звільнення від страждань. Болезаспокійливі не справлялися, а поради почати приймати наркотичні препарати, щоб хоч ненадовго забутися, Кайярд відкидав, розуміючи, що тоді дороги назад справді не буде. Тільки залежності йому й не вистачало для повного краху.

Коли біль став потроху відступати, прийшло усвідомлення, що він не те що більше не зможе володіти ногою на колишньому рівні, а взагалі нормально ходити. Спочатку у нього були надії, що кульгавість просто тимчасова незручність, проте час минав, а реабілітація не давала потрібного ефекту. І Кай здався, перестав їздити на процедури, бо кожна з них лише посилювала розчарування. Він відчував себе викинутим із життя і не дивився чемпіонати, щоб не ятрити відкриті рани. Але ковзани… позбутися ковзанів наважитися не міг.

Спочатку Кайярд просто сховав їх у коробку та поставив її подалі. Не допомогло. Він думав про них, розумів, що може знову надіти... і знову розчаруватись у самому собі. Не надів, жодного разу з часу аварії, але сама їхня присутність у будинку мучила і палила зсередини. Але що сталося тепер, коли Кай нарешті наважився на рішучий крок і прийшов до того мальовничого місця, де все почалося? Йому завадили. Змусили засоромитися власної слабкості і в той же час дали зрозуміти, що навіть зійшовши з п'єдесталу він залишається собою, що колишній Король льоду потрібен маленькій упертій Сніжинці навіть таким, розбитим і зневіреним.

  Так, ця дівчинка, яка поглядала на нього настільки щиро (та як на Бога, напевно), немов протверезила. Айскінг дивився на неї і бачив, що є людина, яка вірить у нього, коли він сам у себе вірити вже перестав. Людина, яка дає надію знову знайти крила. І Кайярд просто не міг не піддатися. Йому відчайдушно захотілося підтримати вогонь, який горів в очах Герди, допомогти їй зробити те, чого вже не міг зробити він сам. Неймовірна привабливість цієї тендітної малечі спочатку приголомшила, а її наполегливість розбила останні бар'єри, які він навколо себе влаштував.

Кожне слово Гертруди било в душу, але не руйнувало, а навпаки – зцілювало. Кай раптом знову відчув новорічну атмосферу, якої не відчував уже кілька років, і усвідомив, що справді радіє майбутньому святу. І все завдяки цій чарівниці Герді, яка поряд із ним здавалася маленьким горобчиком, що крокував у тіні орла. Маленьким, але на диво теплим, здатним розтопити замерзле серце.

«Вона прийшла і врятувала мене. Зовсім як у тій казці. І я у відповідь допоможу їй…»

Ще там, у кав’яренці, коли він не знав, хто вона така, щось усередині Кайярда ворухнулося назустріч юній білявій чарівниці. Але вона дивилася так дивно, і він подумав, що налякав це юне створіння. Ну ще б пак: величезний, кудлатий, кульгавий, та й зовнішність не за стандартом… Тепер-то Кай знав, що його Герда хоч і маленька, але дуже хоробра, і тим приємніше йому зараз тримати її за руку, гуляючи ошатними вуличками під лагідною заметіллю. А ще було шкода, що гілочок омели в полі зору більше не знайшлося…

– Каю, ти не проти, якщо ми підемо на ковзанку? – Герда глянула на дорогоцінного супутника, не знаючи, якої очікувати реакції на свої слова. Чи готовий він стати на ковзани вже сьогодні? Чи для цього знадобиться більше часу та вмовлянь?

Але ні, він погодився, і вони вирушили на ковзанку, де її улюблений Король льоду, якийсь час повагавшись, зняв із її шиї свої чемпіонські ковзани і вперше після довгої перерви став на лід. Ковзани Гертруди залишилися в тренувальному таборі, тому для прогулянки вона взяла напрокат і буквально тріпотіла від щастя, бо вони з Каєм неспішно каталися разом, тримаючись за руки та підтримуючи одне одного.

– Шкода, що я так і не стрибну четверний аксель, – сказав їй Айскінг, і в голосі його чулася туга.

Герда стиснула руку чоловіка, висловлюючи одночасно жаль та підтримку:

– Його практично ніхто чисто не стрибне. Зате ти вже стільки всього настрибав, скільки мені ніколи не настрибати. Але я все одно хочу почати стрибати четверні.Ти ж мені допоможеш?