Глава 2

Гертруда ковзала поглядом по співрозмовнику, тільки краєм свідомості почувши його запитання. Чи боїться вона? Так, боялася, доки не побачила свого Кая, доки він її не врятував. Хто б міг подумати, що новорічний тренувальний табір, організований для них тренером О'Тулом, обернеться спочатку проблемами, а потім майже дивом?! Дивом на ім’я Кайярд Айскінг.

Батько Кайярда емігрував з Норвегії до Америки, познайомився в резервації нової батьківщини з корінною американкою, що належала до одного з нечисленних тепер індіанських племен, і створив родину. Син перейняв зовнішність обох батьків і був химерним зразком змішання рас і культур. І настільки це було незвичайно і красиво, що Гертруда могла б роздивлятися його годинами.

Цей смаглявий брюнет високого, як і більшість скандинавів, зросту та міцної статури мав не надто характерні для монголоїдного типажу блакитні очі мигдалеподібної форми. На гладкому обличчі виділялися високі вилиці та ніс із невеликою горбинкою. Його пряме і дуже густе довге волосся спускалося нижче плечей, а з обох боків висіли дві кіски, в які були вплетені тонкі ремінці, прикрашені намистинами і невеликим пір'ям. Як не подивися, справжнісінький індіанець! Тільки очі ці дивовижні, такі ясні, променисті, теплі, зовсім не схожі на шматки льоду (скоріше, на два острівці неба чи пелюстки квітів), не давали забути про північну батьківщину його батька.

Сама Герда теж мала скандинавське коріння (її тато іммігрував до Канади з Ісландії) і могла похвалитися ясними блакитними очима та білявим волоссям, але зріст… Із зростом їй не пощастило: на відміну від високих ісландських дівчат вона перейняла материнські гени уродженки Франції, яка у молоді роки переїхала до Канади, де й познайомилася із майбутнім чоловіком. Тож поряд із рослим Каєм (як про себе називала Айскінга дівчина), який здобув всесвітню популярність як «Король льоду», вона здавалася собі такою незначною… майже непомітною.

Певний час Гертруда, як і більшість шанувальників, спостерігала за ним лише з екрана телевізора, але потім доля дала можливість зустрітися особисто, і сталося це на Гран-прі Канади, яке проходило в її місті, де на Кайярда чекав черговий тріумф і золота медаль на шиї. І, соромно зізнатися, вболівала Герда не за співвітчизників-канадців, а саме за нього, що виступав під прапором Сполучених Штатів. Але, варто зазначити, вона була не самотня у своїх захопленнях, і суперниць у неї було чимало.

– Дівчата, наступним буде «Король льоду»! – верещали її подружки. – А раптом мені вдасться взяти в нього автограф?

– Ой, я тоді також спробую!

– І я!

– І я!

А коли Айскінг вийшов на лід, зал і зовсім вибухнув захопленими криками й оваціями. Він такий молодий, цей хлопчина з незвичайною зовнішністю, але вже має стільки досягнень, а глядачі його просто обожнюють. Герда теж плескала так відчайдушно, що заболіли долоні. Ні, вона не кричала з усіма, просто дивилася із захватом, а потім, після його прокату, разом з іншими дівчатками вийшла на лід збирати у великий пакет розсипані по всій ковзанці подарунки, щоб їх потім передали йому, героєві її дитячих мрій.

Давно це було, здається, ціле життя тому. Гертруда досі не розуміла, що її тоді смикнуло підхопити одного з білих ведмедиків і не покласти в пакет, а, ковзнувши до майбутнього чемпіона вечора, що якраз ішов із ковзанки, простягнути іграшку своєму кумиру. Звідки взялася рішучість підійти і спробувати привернути його увагу при такому скупченні народу? Але в ту мить їй здавалося, що якщо Кай зараз піде, вона більше ніколи не зможе до нього наблизитися.

Кайярд пригальмував і підняв брови, потім усміхнувся і подивився на подив лагідно.

– Ти така маленька (а вона у свої десять років справді була ну дуже маленького зросту порівняно з однолітками і виглядала чи не шестирічною), – сказав цей вісімнадцятирічний дорослий. – Справжня білява Сніжинка. Візьми собі цю іграшку на згадку про мене, – і, попередньо поцілувавши, простягнув біле ведмежа їй.

Герда зовсім не образилася, що він помилково прийняв її за малу дитину, якій ще час грати в ігри. Вона взяла ведмедика і берегла як найдорожчий скарб, пам'ятаючи, що іграшки торкалися не тільки руки, а й губи кумира. Дівчата потім довго заздрили (хоча декому з них все ж таки вдалося отримати автограф Айскінга), ну а сама Гертруда поставила собі мету: зустрітися з ним знову, але тепер зовсім на іншому рівні, щоб він більше не дивився на неї зверхньо, ​​а вважав рівною собі, хоча б у майстерності, якщо не в зрості.

А за два роки, коли йому виповнилося двадцять, Кайярд виграв не лише чемпіонат світу, а й став золотим призером Олімпійських ігор. Йому аплодував зал, люди захоплено скандували «Король льоду», «Король льоду» і закидали ковзанку квітами та м'якими іграшками у вигляді білих ведмедів. Полярний ведмедик – ідеальний символ для володаря ковзанки, що підкорив лід та олімпійське золото. І, дивлячись на це, Герда тільки зміцнилася у своєму прагненні досягти колись тих самих висот і стати на той самий поміст, на якому стояв її Кай, щоб сказати йому...

Вона не знала, що саме скаже, але була впевнена: у відповідальний момент потрібні слова обов'язково знайдуться! Проте зараз, коли через стільки років він сам звертався до неї, дівчина просто отетеріло дивилася на Айскінга і не могла вимовити жодного слова.

– Ти що, привида побачила? – знову долинуло до неї.

«Привида? Якщо тільки привида минулого в твоїй особі».