Глава 1

– Трудхен, ти що, забула все, чого я тебе вчив? – гаркнув тренер. – Чому нічого не робиш?

Скільки Гертруда себе пам'ятала, Гремсі О'Тул завжди кричав. Цей рудий тридцятип'ятирічний виходець з Ірландії вважав метод батога куди ефективнішим за метод пряника і на повну силу відривався на учнях, особливо на ній. А ще дівчина ненавиділа, коли він перекручував її ім'я на німецький манер, ніби йому було складно вимовити його правильно. Але після травми саме лише повернення в спорт було дивом, мало хто б узявся тренувати Герду в таких обставинах, так що спасибі вже за те, що він витрачає на неї час.

– М-да, жорстко він із тобою, – співчутливо зітхнув після тренування Рорі Маккей, ще один вихованець О'Тула. – Навіть на мене так не волав.

– Нічого, я звикла, – Гертруда намагалася виглядати сильною. – Хоча сьогодні він справді особливо насів. Не збагну, що саме зробила не так. Адже я повторювала за ним…

– Гаразд, не бери в голову, – спробував розвіяти її Рорі. – Сьогодні Новий рік, тренування завершено, так що давай добре відпочинемо і розважимося.

Однак розважатися в компанії друга Герді не судилося. Ближче до вечора її, вже налаштовану на відпочинок, викликав до себе Гремсі.

– Вранці ти питала, як можеш покращити свої навички, – почав чоловік. – Що ж, я бачу, як ти стараєшся… Зараз свято, ідемо, посидимо десь, обговоримо твої можливі перспективи та подальшу кар'єру… – і покликав за собою.

Говорив він не так сердито, як завжди (можливо, на нього вплинула новорічна атмосфера), і дівчина зраділа. Невже тренер таки помітив, як відчайдушно вона намагається повернутися у форму після травми?

– А як же решта? – схаменулась Гертруда, коли зрозуміла, що розважатися вони йдуть тільки вдвох.

– Я дав їм вільний час. Повір, вони знайдуть, чим себе зайняти, – відмахнувся О'Тул. – У містечку повно розваг, у розпалі новорічний ярмарок… Подумай краще про себе та власне майбутнє.

Гаразд, від розмови їй гірше не буде. А потім треба буде знайти Рорі та вирушити на ярмарок за пряниками і льодяниками. Можна ж на один день забути про дієту і трохи побалувати себе солоденьким?!

Увійшовши слідом за тренером у невелику кав’яренку, прикрашену до свята, дівчина зняла білу дублянку і накинула на спинку стільця, білу шапочку теж зняла і розпустила біляве волосся по плечах. Обсмикнувши блакитний, під колір очей, светр, Герда зловила на собі погляди двох із трьох присутніх тут одиноких чоловіків і, незрозуміло чому зніяковівши, поспішила влаштуватися за столиком. Чого це вони раптом так на неї витріщаються?

– Ти вже все й сама зрозуміла, правда ж? – нахилився до неї Гремсі, що якраз повернувся, зробивши замовлення.

Чоловік опинився надто близько, і Гертруда інстинктивно відсунулася.

– Про що ви?

– Ну ти ж не сліпа! – відповів він роздратовано. – Тобі тепер вісімнадцять, ти вже зовсім доросла… і дуже симпатична дівчинка, – О'Тул знову присунувся. – На тебе дивляться чоловіки. І я дивлюся… Якщо будеш зі мною трохи люб'язнішою, я теж стану до тебе добрішим і, можливо, дозволю брати участь у наступному етапі змагань… – його рука лягла на її стегно.

І на Герду нарешті зійшло розуміння, чого саме хоче від неї тренер. І що його кепське ставлення на тренуваннях не має жодного відношення до рівня її катання. Не в ній проблема, а в ньому!

– Припиніть, будь ласка! – вона спробувала скинути його руку, але чоловік не дозволив. Навпаки, ривком смикнув на себе і посадив до себе на коліна. При їхній різниці у зростанні та вазі це було нескладно. – Відпустіть!

Але ж куди там! Він стиснув її так, ніби рік не торкався жінки. А втім, з його характером це було б не дивно.

– Тихіше, чи хочеш зганьбити себе на все місто? – прогарчав він, боляче стиснувши її зап'ястя. – Дівоча репутація псується швидко. Досить мені сказати кілька слів – і ти більше не зможеш підняти очі. Так що сиди, всміхайся і не псуй мені настрій!

Сиди... Це в нього на колінах, чи що?

– Будь ласка, відпустіть! – Герда була не з тих, кого можна так легко залякати, хоча чого гріха таїти, вона справді злякалася.

Невже ніхто не допоможе? Троє самотніх чоловіків на лавах не реагують, лише поглядають із усмішкою. Закохана парочка біля вікна зайнята лише собою. Жінка у кутку уткнулася в телефон. Сім'я з двома дітьми вдає, що нічого не відбувається. Чиясь дуже висока постать тупцює біля входу, струшуючи зі взуття сніг. Укутана у білу волохату шубу і таку ж шапку людина більше схожа на білого ведмедя, ніж на чоловіка.

– Тц, годі смикатися! – струснув дівчину Гремсі, і вона перевела на нього погляд обурено-зляканих очей.

– Мені це не подобається! – Герда зробила чергову спробу вирватися. – Я нікому нічого не скажу, тільки відпустіть…

«І поїду з табору якнайшвидше!»

 – Ти, малявко, намагаєшся ставити мені умови? – він наблизив своє обличчя впритул до її обличчя. – Забула хто ти, а хто я?

– Ти хтивий козел! – пролунало раптом зовсім поряд. – Дівчина ж сказала, що їй неприємно! – одна сильна рука відірвала Герду від О'Тула, а інша – відкинула тренера геть. – А ти хоч би опиралася краще…

Вона пропустила докір повз вуха і разом з усією кав’яренкою приголомшено дивилася, як біла волохата постать нависає над Гремсі, що валявся на підлозі.