Глава 22. Аркан 13 Смерть перевернутий

Глава 22. Аркан 13 Смерть перевернутий

Порада від карт: «Сама по собі карта Таро Смерть не є роковою. Це аркан трансформації, зцілення та природних циклів. Проте у перевернутому положенні її потенціал блокується запереченням і страхом. Ви чіпляєтеся за минуле — старі ідеї, звички, зв’язки або роль ви вже давно переросли. Вами панує страх зробити крок у нову главу, бо старий (навіть дискомфортний) стан здається зрозумілішим і безпечнішим. Перевернута Смерть закликає розтиснути пальці та дозволити непотрібному відпасти природним шляхом.»

Totentanz. Danse Macabre. Danza de la Muerte. Кожен народ мав свою назву для цієї містичної та лякаючої події. Думка про тимчасовість життя та кінець людських страждань не встигла остаточно вивітритися з розуму натовпу. Кінець світу, який наполегливо обіцяли жриці старої віри, очікувано не настав, але в періоди народних хвилювань, війн, голоду чи мору фаталічні настрої знову поверталися на вулиці. 

Після приходу нової віри Сяюча Сивіль зробила все, аби про цю дурницю забули. Та навіть цій геніальній жінці не вдалося повністю загасити полум’я. Страхітливий танець знайшов нові форми — в афоризмах, казках та мистецтві. З’явилося й візуальне відтворення у вигляді хороводу, яким керує сама Смерть, чергуючи живих із кістяками померлих. 

Король, клірик, благородна дама, трубадур, воїн, дитина… Перед моїми очима промайнули всі двадцять чотири постаті, які зазвичай зображають художники на картинах та гравюрах. Смерть постає як безжальна, могутня сила, що примушує гріховне людство підкорятися і танцювати під власну музику. Живі разом із мерцями, ставали учасниками небезпечного та страхітливого танцю. 

«Це жарт? Ніякого наукового підтвердження існування Танцю мерців у нашій гільдії не було, лише чутки. Нас хочуть залякати, ввести в оману чи приховати щось за мереживом забобонів?», — подумав я, вдивляючись у серйозне обличчя сивого пана.

Лі примружила очі, лицарі зашепотілися між собою, та нічого не відповіли. Ігуменя Маджері склала руки на грудях, схиливши голову набік. Бургомістр димів люлькою, випускаючи одне за одним великі сірі кільця. Сивий продовжував спокійно пити чай, ніби щойно озвучив очевидні для всіх речі. Мовчання затягувалося, тож доведеться все з’ясувати самому. 

— Ви серйозно? Всі ми смертні, незалежно від походження, віку чи грошей. Смерть прийде за кожним із нас і поведе за собою, — нагадав я всім відому історію, — Танок Смерті — літературна алегорія тлінності світу, і не більше. 

— Ви так гадаєте, юначе? — промовив Сивий, кинувши короткий погляд на матір-ігуменю. — Пане алхіміку, ви жили в столиці і бачили лише гротескні гравюри. В інших, менш прогресивних частинах королівства люди вважають зовсім інакше. І цього разу вони не помиляються. 

— Танок Смерті існує не лише в піснях бардів. Я бачив його на островах у морі Нанджи, — сказав Гийом суворим голосом. 

В нього зараз був саме той вираз обличчя, який перетворював його на дитину-переростка. Я не втримався від дурнуватого вигляду лицаря й пирснув сміхом. На мене осудливо подивилися всі довколишні, не зрозумівши, що мене розвеселив не зміст його слів, а форма подачі. 

— Тобто ти хочеш сказати, що бачив, як мерці водять хороводи з живими біля пекельного вогнища, а керує їхнім танцем сама Смерть? — стримуючи сміх, здивувався я дурницям, які верзли люди в цій кімнаті. 

— Все не зовсім так, юначе, — похитав головою Сивий. — На полотнах та в художніх романах справді дещо алегорично все подають, але вони не гублять основної суті. Справжній Танок Смерті — обряд чорної магії. 

Я пильно вдивився в поголене обличчя сивого пана, шукаючи ознаки розумових вад. Біло-блакитні очі здавалися скляними під рідкими білястими бровами, але божевільним він не виглядав — скоріше навпаки, захопленим і збудженим. Ну що ж, дамо шанс його історії. 

— На континенті таких прецедентів майже не залишилося, але їх досхочу можна зустріти на островах та в пустелі за морем Нанджи, — спокійно промовив Гюстав. — Зазвичай обряд має явні ознаки та наслідки. Смерть — один з основних законів природи. Коли його порушують, природа реагує та виходить зі стану спокою. Починаються піщані бурі, град завбільшки з кулак, прокидаються вулкани, трапляються землетруси або повені. 

«Пливли, пливли, а на березі всралися», — майнула в голові думка. — «До виючих кістлявих потвор і мерців додається чаклунство. Він що, справді кожну негоду чи приплив приписує чорній магії?» 

— Після останньої війни досі пів країни засипано кістками, — випередила мене Лі, зневажливо закотивши очі. — Чому проти нас ще не постала армія мерців? 

— Щоб вдихнути в тлін подобу життя, треба мати чималу силу і знання, — розвів руками Сивий пан. 

— І перебувати в особливому стані свідомості, — подала голос ігуменя, все ще невдоволено склавши руки. — Якщо ти не перетнеш кордон життя та смерті, то яким чином звідти бодай когось вивести?

Я задумався: «За ті гроші, що платить бургомістр треба хоч зобразити серйозне занепокоєння. Якщо замовнику хочеться у щось вірити — хай вірить, аби платив. Зрештою, чим вони гірші за тих, хто платить медіумам за розмову з духами?»

— Серед алхіміків ходять легенди, що існували стародавні трактати колег з півдня, які наблизилися до розкриття таємниці повернення з мертвих. Але це лише легенди — ніхто з нині живих їх ніколи не бачив, — почав я згадувати антинаукові байки алхімічної спільноти, які розповідав мій старий учитель після певного кухля вогняної настоянки.